ПІДГРИЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДГРИ́ЗТИ, зу́, зе́ш, док., перех.
1. Гризти трохи, частково, перев. у нижній частині чого-небудь. Чахне дерево, в якім Черв’як коріння підгризає (Фр., XI, 1952, 323); Замриборщ хвацько зупинив мотоцикл перед головними дверима повіткому, наполохавши двох осідланих коней, що підгризали зеленкувату кору молодого дерева, до якого були прив’язані (Стельмах, II, 1962, 139); Гусінь озимої совки підгризає рослини вище кореневої шийки, в результаті чого вони в’януть і гинуть (Ол. та ефір. культ., 1956, 225).
2. перен., розм. Виснажувати кого-небудь причіпками, докорами, лайкою. А вже найбільше дотикали її насмішки Маріїні.. Усе те боліло й підгризало молоду дівчину без устанку (Коб., II, 1956, 154).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 419.