ПІДОБІ́ДУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДОБІ́ДАТИ, аю, аєш, док.
1. перех. і неперех. Закусувати, перекушувати перед обідом. — Що ж, зайдемо додому, щось підобідаємо, — трохи ніби невдоволено промовив Льошка (Мокр., Острів.., 1961, 5); Григорій Сидорович миттю витяг із жилетки товстезного годинника на срібному ланцюжку, клацнув кришкою, — так, час підобідати (Ю. Янов., II, 1954, 113).
2. чим, неперех. Їсти щось замість обіду, вареної страви. Порозв’язувавши свої вузли, жінки незабаром стали підобідувати хлібом та овечою бринзою (Гончар, II 1959, 292).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 475.