ПІДСВІ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДСВІТИ́ТИ, ічу́, і́тиш, док., перех. і без додатка.
1. Освітлювати злегка, а також збоку, знизу або додатково. З-за пилипів-ських схилів підсвічувало [сонце] хмари (Руд., Остання шабля, 1959, 371); Довго не вилазить [Левко Іванович] звідти, хлопець йому туди ще й електричною лампочкою підсвічує, бо під бульдозером уже темно (Гончар, Тронка, 1963, 279); У порівняно низьких кімнатах можна досягти враження висоти, підсвітивши стелю і верх стін (Веч. Київ, 4. ІІ 1961, 4).
2. тільки док., етн. Спричинитися до захворювання на лунатизм; // безос. Підсвітило його місяцем,.. тож верзе не знати що (Горд., Заробітчани, 1949, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 497.