ПІДУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДУЧИ́ТИ, учу́, у́чиш, док., перех., розм.
1. Учити, навчати кого-небудь чогось трохи або додатково. У вищих класах гімназії він навіть заробляв дещо, підучуючи молодших та менше здібних учеників [учнів] (Фр., І, 1955, 206); Ми з головою сільради часто консультували своїх учителів, підбадьорювали, підучували (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 5); За рік навчив [учитель] його арифметики та підучив.. розуміти книжки… (Гр., II, 1963, 328); — Переказував [Тиміш] через людей, що направили в тил обучать. — Молодих, може, й підучать, а старших — на позицію (Тют., Вир, 1964, 304); // Учити, засвоювати що-небудь краще, додатково. Хочу з життя їх написати повість. Оттут і пословиці [прислів’я] трохи підучу (Мирний, V, 1955, 326).
2. з інфін., розм. Підмовляти, намовляти на які-небудь дії. Оце одну [громаду] якось настягав я і держу, підучую боротись, — та не знаю, що з цього вийде… (Мирний, І, 1954, 351).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 520.