ПІЙНЯ́ТИ, йму́, йме́ш, док., заст. Піймати (у 1-3 знач.). Якби були пси пійняли, Якби зловили, то б то були били (Чуб., V, 1874, 79); Розквокталася свиня, Квокче коло двору. «Пійміть, діду!» Дід пійняв, Посадив на яйця… (Рудан.,, Переслів’я, 1958, 19).
◊ [Не] пійня́ти ві́ру (ві́ри) кому, чому і без додатка — те саме, що [Не] йня́ти ві́ру (ві́ри) кому, чому (див. ві́ра1). — Хіба я тобі віри пійму, що ти з своєї охоти усе на вгоду їй робиш? (Вовчок, І, 1955, 187); — Зроду я не пійму віри, — одвітовав Кирило Тур, — щоб син старого Шрама бивсь по-розбишацьки (П. Куліш, Вибр., 1969, 105).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 531.