ПІШАНИ́ЦЯ, і, ч. і ж., діал.
1. Піша людина. — Кілька років тому проходив повз наше село один.. молодий товариш, пішаниця (Коп., Навколо полум’я, 1961, 5).
Пі́ший-пішани́ця, нар.-поет. — людина, що йде пішки. Місто наше росте, а рельєф у ньому такий, що не кожному пішому-пішаниці його під силу подолати… (Рильський, Веч. розмови, 1962, 8); З видзвоном проносяться тачанки, обганяючи валки піших-пішаниць (Гончар, Таврія, 1952, 34).
2. у знач. присл. пішани́цею. Пішки. За отаманом.. Женуть ляхи кіньми Ще й біжать пішаницею (Укр.. думи.., 1955, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 552.