РА́БСЬКИЙ, а, е.
1. Стос. до раба (у 1 знач.). При рабській праці навіть та частина робочого дня, протягом якої раб заміщає лише вартість своїх власних життєвих засобів, протягом якої він фактично працює тільки на самого себе, являє собою працю на хазяїна (Маркс, Капітал, т. І, кн. І, 1952, 537); Сирітка кинула куркульську родину, в якій жила на рабському становищі й невільницькому праві, прийшла однієї осінньої темної ночі до комуни (Ю. Янов., II, 1954, 158); // Власт. рабові. [Деїфоб:] Се рабська мова! Царівна так би не сказала зроду (Л. Укр., II, 1951, 279); // Який виражає покору, догідливість. З рабським ушанованням [ушануванням] розступилися монголи перед незнайомим приїжджим, що говорив їх мовою (Фр., VI, 1951, 64); Другий такий же [чужинець] похапцем, тремтливим рабським голосом перекладав ту промову (Ле, Міжгір’я, 1953, 62).
2. перен. Заснований на сліпому, некритичному ставленні до кого-, чого-небудь. Франко закликав українських письменників не до рабського копіювання і наслідування творчості російських письменників, а до творчого продовжування кращих традицій російської літератури (Рад. літ-во, 18, 1955, 157).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 426.