РА́НІШНІЙ, я, є.
1. Те саме, що ранко́вий. Пора була весняна, ранішнє сонце так любо світило, не пекло, а гріло (Мирний, І, 1954, 72); Вже ранішні зорі згасають поволі, І пташка до праці нам знак подає (Нагн., Вибр., 1957, 301); Місто, здавалося, ще не прокинулося від ранішнього солодкого сну (Десняк, Вибр., 1947, 275); Ранішня прохолода була досить відчутна (Трубл., Шхуна.., 1940, 14); Защібуючи на ході білу ранішню блузу, вона тихо і наче з страхом поспитала: — Ви ще не одчиняли віконниць? (Коцюб., II, 1955, 163); В ранішнім нумері [номері] газети було коротко донесено про загадкову пожежу: горів військовий магазин з сіном (Фр., IV, 1950, 45); Вона хутко вбралася й поспішила на терасу, де доктор Гальванеску вже чекав на неї з ранішнім сніданком (Смолич, І, 1958, 68); // Приготовлений, зварений ранком. — Чи є що в нас дома перекусити? — А що ж би було, — говорить Аниця, — хіба ранішній борщ (Март., Тв., 1954, 35).
2. Те саме, що ра́нній 2. — Добридень, Професоре, бачите, яка я ранішня. Я вам не буду перешкоджати, коли сяду біля вас і подивлюсь море і послухаю гомін будови? (Ю. Янов., II, 1958, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 449.