РИБА́ЛКА, и,
1. ч. і ж. Людина, яка ловить рибу, займається рибальством. На березі Рибалка молоденький На поплавець глядить і примовля: «Ловіться, рибочки, великі і маленькі!» (Г.-Арт., Байки.., 1958, 76); Ще малим мене за руку До рибалок дід повів. — Покажіть, — сказав, — онуку, Як то ловлять окунів (Нагн., Вибр., 1957, 46).
2. тільки одн., ж., розм. Те саме, що риболо́вля. Ще за часів Гомера й Феокріта Була у цвіт поезії повита Забава наша. У Назона теж Ти про рибалку спогади знайдеш (Рильський, 1, 1960, 168); — Колись, маленькою, мене брали на рибалку (Собко, Срібний корабель, 1961, 59).
3. тільки ж., діал. Чайка. Пливуть собі [козаки] та співають; Рибалка літає… (Шевч., І, 1963, 66); Літають над морем рибалки й баклан. — Рибалки — білясті, баклан — чорнявий. Ловлять рибу (Вишня, І, 1956, 177).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 527.