РИ́ПАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., розм. 1. Багато ходити туди-сюди, відчиняючи раз у раз двері. Часом тра [треба] перейти через пекарню. Кричить баба, мов у своїй хаті: «чого рипаєтесь, чого розходилися» (Коцюб., І, 1955, 457); Діти не відступали від Сенька, рипалися постійно то на двір, то з двору (Ков., Світ.., 1960, 94).
2. перев. з запереч. част. не. Пориватися, намагатися кудись піти або зробити що-небудь. [Опара (танцюючи):] Ану, піддай хто охоти! А то вже ноги ледве човгають! [Недобитий:] З такими танцями краще б ти й не рипався! (Кроп., V, 1959, 30); Я мав зайти до Тамари, але відкладав це з дня на день. Навіть впала мені думка прикинутись, що занедужав, і нікуди не рипатись (Грим., Подробиці.., 1956, 89).
Сиді́ти [й (і, та)] не ри́патися див. сиді́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 537.