РОЗВЕРЕ́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗВЕРЕДИ́ТИ, джу́, ди́ш, док., перех., розм.
1. Викликати, заподіювати біль, торкаючись хворого місця, рани. Обережно, щоб не розвередити свої чиряки, які йому мати намастила олією і пов’язала розірваною сорочкою, Іллюша злазить з печі і проходить з кухні в кімнату (Перв., Невигадане життя, 1958, 139).
2. перен. Викликати, посилювати які-небудь почуття, спогади, бажання. Згадка розвередила неприємні спогади, які ще й досі викликали досаду (Панч, І, 1956, 359).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 625.