РОЗГО́ЙДУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗГОЙДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Штовхаючи вперед і назад, з боку на бік або вгору і вниз, розколихувати. Північний вітер почав розгойдувати гілля (Дн. Чайка, 1960, 122); Дружинники вхопили товсту дубову колоду і, розгойдуючи, почали бити в двері (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 79); Розгойдай трошки гойдалку, а потім ми самі будем гойдатися (Чуб., II, 1878, 15); Жахливий вал підхопив баркас, розгойдав і кинув на скелі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 261).
2. Розхитувати що-небудь ритмічними поштовхами. Василько боязко наблизився до першої гармати й.. почав розгойдувати затвор (Панч, II, 1956, 164); Маленькими поштовхами можна розгойдати і перекинути величезну брилу (Собко, Граніт, 1937, 152).
3. перен., розм. Виводити із стану спокою, апатії, бездіяльності. Думка.. про близьку зустріч з Олесею ще більше розгойдувала його настрій (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 292); Хоч і не вперше Обушному доводилося працювати на селі, але Петрівку справді не так легко було розгойдати (Кир., Вибр., 1960, 359); Ще звечора цими вулицями ходили дружні ватаги щедрівників. Урочистими співами так розгойдали село, що воно й досі не вгамувалося (Цюпа, Грози.., 1961, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 651.