Що oзначає слово - "розкидати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


РОЗКИ́ДАТИ1 див. розкида́ти1.

РОЗКИ́ДАТИ2 див. розкида́ти2.

РОЗКИДА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., РОЗКИ́ДАТИ, аю, аєш, док., перех.

1. Кидати в різні боки які-небудь предмети, порушуючи порядок їх первісного розташування. Він розкидав усі речі, шпурляв чемодани, висував шухляди (Смолич, II, 1958, 29); До ранку Дмитро вже горів і метався в жару, розкидаючи подушки й постіль (Стельмах, II, 1962, 394); *Образно. Обличчя її було немов спокійне, але очі розкидали лихі іскри (Смолич, День.., 1950, 227); // на (по) чому. Кидати, розсипати що-небудь по якійсь поверхні. На шляху стояла машина, і з неї з гамором та сміхом виплигували дівчата, що приїхали розкидати гній на бурячищі (Тют., Вир, 1964, 11); — Дери, доню, .. Парчі й оксамити Та по Кучмані розкидай Неньці на приміти (П. Куліш, Вибр., 1969, 418); Білі чисті хати скрізь біліли в садках, ніби чиясь вередлива рука, граючись, розкидала їх в поетичному безладді по горбах та долинах (Н.-Лев., III, 1956, 7); Тимко розкидав на піску кількох дохлих рибок і раків (Донч., V, 1957, 31); // безос. Дощі осінні, завірюхи оббивали її [хату], і ніхто не мазав ран. Як болячки розкидало по ній — навколо вікон, біля ганку (Головко, II, 1957, 92); // Розтоптувати, розминати (ногами, колесами і т. ін.) що-небудь, відкидаючи його в різні боки. Хома ставив ноги рішуче, злісно, як говорив, а сніг розкидав, наче коняка (Коцюб., II, 1955, 34); Коли він знову виглянув, то побачив лише танк, що, розвертаючи землю й розкидаючи її, як корабель хвилю, уже виходив з подвір’я в поле (Гончар, III, 1959, 163); Я підбіг до вогню і вже хотів ногою розкидати жар, щоб він не набирав сили (Ю. Янов., II, 1958, 155); // Розгрібати, розворушувати (солому, сіно і т. ін.). Почали [Денис і Манойло] розкидати солому, топтатися по ній,— нікого не було (Гр., II, 1963, 302); Марко вже розкидав очерет і відкривав чорну яму, підіймаючи ляду (Трубл., Шхуна.., 1940, 78); //Руйнувати, розвалювати яку-небудь будівлю або щось складене в купу. Уже й хату розкидали І сволок з словами На угілля попалили!.. (Шевч., І, 1951, 296); О. Артемій звелів розкидати стару дзвіницю і поставити нову, гарненьку, височеньку, притуливши її до самої церкви (Н.-Лев., IV, 1956, 187); Розкидавши першу, що трапилася йому, копицю, заліз [старий] туди по саму шию (Тют., Вир, 1964, 258); // Прокладаючи собі дорогу в натовпі або відбиваючись від кого-небудь, енергійними рухами розштовхувати, розпихати людей у різні боки. Мар’ян, розкидаючи людей, рвонувся вперед (Стельмах, І, 1962, 169); Кілька душ накинулося на Василя, збили з ніг, але він розкидав їх із себе (Хотк., І, 1966, 114); // перен. Розповсюджувати, поширювати що-небудь серед багатьох. Учора Йосип Васильович сказав, щоб зайшла [Тамара] за листівками. Він скаже, де треба їх розкидати (Хижняк, Тамара, 1959, 36); Він іде, неначе весь у сонці, розкидає вісті, наче спів (Сос., II, 1958, 489); Носили [батьки] до церкви хворих дітей, причащали з одної ложечки — розкидали заразу по всьому селу… (Крот., Сини.., 1948, 26).

2. Кидати або класти не на своє місце, не дотримуючись певного порядку. — Ти б не розкидала свої куделі по всіх кутках… (Коцюб., II, 1955, 366).

3. розм. Змушувати (всіх або багатьох) жити, працювати в різних місцях, далеко один від одного. Старий з журбою зітхнув. — От війна розкидала людей (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 16); Та ніхто не втішався її [яблуньки] цвітінням, а тих, що посадили її три роки тому, .. розкидала по світах доля (Цюпа, Назустріч.., 1958, 215).

4. розм. Необачно, марно витрачати що-небудь. Не розкидай харчі: зима велика, все переїсть (Барв., Опов.., 1902, 246); Говориш їм раз, говориш удруге, щоб берегли цеглу, не розкидали (Кучер, Дорога.., 1958, 44); — Ні, — думала Пріська, йдучи до Насті,— не город винен у моїй пригоді, а безталання моє. Не пропадала б я отак, не розкидала б здоров’я, не занапастила б свого віку, якби не Степан (Л. Янов., І, 1959, 285).

◊ Розкида́ти на ві́тер — те саме, що Ки́дати (пуска́ти і т. ін.) на ві́тер гро́ші (заробі́ток і т. ін.) (див. вітер). — Дорош за нашу артіль дбає, не хоче розкидати на вітер трудодні, піклується про людський добробут! (Горд., Дівчина.., 1954, 133); Розкида́ти слова́ми — те саме, що Розкида́тися словами (див. розкидатися2). [Теофіл:] Сивизна ж та мені не дозволяє словами розкидати необачно, я тільки те скажу, чого я певен (Л. Укр., II, 1951, 437).

РОЗКИДА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., РОЗКИ́НУТИ, ну, неш і діал. РОЗКИ́ДАТИ, аю, аєш, док.

1. перех. Розставляти, простягати, простирати вільно, невимушено (руки, ноги, крила). А на ліжку… ох, аж душно!.. Білі рученята Розкидала, розкрилася… (Шевч., І, 1963, 82); Уповайченков упав на спину, розкинувши хрестом руки (Перв., Дикий мед, 1963, 472); І чайка на бронзі ясній завмира, Як в леті розкинувши крила (Нагн., Вибр., 1950, 197); // неперех. Робити різкі рухи руками або ногами під час розмови, сміху і т. ін. Халавка власне живо щось розповідав своїм сусідам, розкидав руками та здвигав плечима (Фр., VIII, 1952, 19); Васильок сильно розкидав .. ніжками і радісно прискав щирим молодим реготом (Епік, Тв., 1958, 109); // Розпускати в різні боки далеко від стовбура (гілля, коріння, листя). Дерево не пускає коріння вглиб, бо камінь, а розкидає коріння навкруги (Коцюб., III, 1956, 137); Край Чорного моря чинара розкидала віти (Зеров, Вибр., 1966, 411); Один соняшник розкинув розкішний лист над огорожею й схилив важку жовту голову через тин (Н.-Лев., III, 1956, 21); Спасибі тобі, каштанчику, що ти так широко розкинув свій зелений зонт (Речм., Твій побратим, 1962, 59); // Відгортати на обидва боки (краї, поли одягу). Бугров ішов, потопаючи в снігу. Вітер розкидав йому поли його сірої солдатської шинелі (Мик., II, 1957, 276); Сидів [бай] в маленькій тюбетейці на лисій голеній голові, широко розкинувши поли малинового шовкового халата (Тулуб, В степу.., 1964, 37); // Безладно розсипати, куйовдити (волосся). Замість корони — копиця волосся, Та й те у безладді вітер розкидав (Коцюб., І, 1955, 430).

2. перех. Стелити, розстеляти що-небудь на чомусь, розпростирати, навішувати над чимсь. На тих полах покотом спали бурлаки й бурлачки, розкидавши на барлозі драні свитки й кожухи (Н.-Лев., II, 1956, 201); — Острижеш барана, а на ньому руно!.. Таке руно, що розкинеш і — на весь сарай! (Гончар, Тронка, 1963, 148); * Образно. Сплять кипариси, дрімають гранати, Ніч над землею розкинула шати (Олесь, Вибр., 1958, 100); // тільки док. Надати вільної, невимушеної пози власному тілові (в ліжку, кріслі і т. ін.). Варавка сидів, недбало розкинувши тіло своє в плетеному кріслі, витягнувши короткі ноги (Горький, Життя К. Самгіна, перекл. Хуторяна, І, 1952, 241); // Напинати (вітрила). Неповороткі шхуни розкинули в повітрі білі вітрила (Донч., II, 1956, 84).

◊ Розкида́ти (розки́нути) ка́рти (ка́ртами, на ка́ртах) — займатися ворожінням. Сяде [пані] та все картами розкидає: се вже у неї перша була забавка (Вовчок, І, 1955, 29).

3. перех. Розташовувати, розміщувати, будувати (стан, табір, намет і т. ін). Та розвіялися тумани, сонце вийшло із пітьми, і свої могучі стани тут розкидали слов’яни, тобто ми (Уп., Вірші.., 1957, 171); Перед великоднем прибули цигани й розкинули шатра над Бичком (Н.-Лев., III, 1956, 275); Джантемир-бай розкинув свій аул в неглибокій улоговині в кількох верстах від Орська (Тулуб, В степу.., 1964, 7); // Плести (павутину). В кутку, де тінь і вогкість синя,— Павук розкинув павутиння (Нех., Ми живемо.., 1960, 33); * Образно. [1-й чоловік:] Павук, одно слово— павук! Скрізь навкруги розкидав [Бичок] павутиння, і яка б мушка чи комашка не поткнулась, зараз і заплутається (Кроп., І, 1958, 479); // Ставити (сіті, невід і т. ін.). Сіті із човна розкине рибалка (Щог., Поезії, 1958, 88); Зустрінула [мати] рибалоньків Та й стала проситиРозкинути тонкий невід Сина уловити (Рудан., Тв., 1959, 307).

Розкида́ти (розки́нути) сі́ті (тене́та) — підступністю, хитрощами ловити кого-, що-небудь. Він розкинув свої сіті так широко, що щастя, коли не тут, то там мусило попастися в них (Фр., VIII, 1952, 380); Дряпіжники, сутяжники, всякі військові товариші розкинули свої тенета (Мирний, І, 1949, 182).

4. перех. Робити видним кому-небудь, розкривати щось. * Образно. Її очі раптом розкидають свою променисту безодню, готову мене поглинуть, і твердо говорять: — Твоя (Коцюб., II, 1955, 419).

5. перех., розм. Розподіляти кого-небудь по місцях роботи. Розкидав Кузьма Харитонович буряководів, кого в транспортні бригади, інших — на тік (Грим., Незакінч. роман, 1962, 43); // також без додатка. Розподіляти на певний проміжок часу; розраховувати. [Ліхтаренко:] А розкиньте на десять літ, то й вийде по одній копійці на десятину (К.-Карий, II, 1960, 346).

Розкида́ти (розки́нути) на па́льцях — рахувати що-небудь. Почухав Тугокопилий поперек, перевернувся на правий бік і акуратненько розкинув на пальцях — копійок хватить! (Ковінька, Кутя.., 1960, 114).

6. перев. неперех., розм. Думати, розмірковувати над чим-небудь, про щось.

◊ Розкида́ти (розки́нути) думка́ми (ро́зумом, умо́м): а) напружено думати, шукаючи виходу з якогось становища. Простому чоловікові треба розумом розкинути, щоб дочці скриню придбати (Мирний, І, 1949, 197); б) бути кмітливим, розумним. Дружина лише вражено зітхала, в душі горда за чоловіка, що вільно розкидав умом, удався на складні міркування (Горд., II, 1959, 30); Розкида́ти (розки́нути) свої́ здо́гади — здогадуватися про щось. Як не розкидав, як не тасував Мусій свої здогади, але нічого путнього в нього не вийшло. Аж у голові замакітрилося (Речм., Весн. грози, 1961, 138).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 695.