РОЗЛІ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗЛІПИ́ТИ, ліплю́, лі́пиш; мн. розлі́плять; док., перех.
1. Роз’єднувати що-небудь зліплене, склеєне. Зліпила баба нам вареник, Відкіль почать — не розбереш, І .. розліпить його не втнеш (Гл., Вибр., 1957, 282); Ходила по садочку дівчина з сухеньким, довгобразим обличчям, що було низенько похилене над книжкою, .. листки в ній ледве можна було розліпити (Григ., Вибр., 1959, 332).
2. розм. Те саме, що розкле́ювати 2. Олекса залишив йому кілька плакатів. Іванко мав розліпити їх за день перед наступним сеансом (Томч., Закарп. опов., 1953, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 727.