РОЗПИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗПЕ́РТИ, зіпру́, зіпре́ш, док., перех.
1. Тиском, напором зсередини викликати розширення, збільшення в об’ємі чого-небудь. — Раби не чують, сплять важким сном, що розпирає їм груди спішним, нерівним диханням (Л. Укр., II, 1951, 242); Соковита трава розпирає їм [коровам] боки, і вони ремигають (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 200); // безос., розм. Робити здутим; роздувати. Їмо було собі, як тільки в вікна світ, Що іноді аж розіпре живіт (Г.-Арт., Байки.., 1958, 145); // безос., розм. Виклика́ти опух; розпухати. — Заболіла в мене нога.. Розперло мені її в коліні (Барв., Опов.., 1902, 222); // безос., розм. Починати дуже товстіти; ставати надмірно товстим, гладким. Доріс Павлусь до парубка. Так його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! (Стор., І, 1957, 57).
2. перен., розм. Руйнувати, порушувати цілісність чого-небудь. Здавалося, що величезна хвиля тих голосів розпирає стіни старої церковці (Фр., II, 1950, 196); Дерева нависали над оградою, як тучі, місцями аж розпираючи її зсередини своїм гіллям (Гончар, Таврія, 1952, 167); Як же почула скотина кров, як заревуть, як двинуть лавою — батечки, розперли й загони (Стор., І, 1957, 197); В могилі я… знаю, вже бачу — в могилі… Устати б, розперти, розбити труну (Олесь, Вибр., 1958, 403).
3. перен. Оволодівати ким-небудь, переповнювати, охоплювати когось (про почуття, стан, настрій, думки і т. ін.). Максим вискочив у коридор, як опечений. Злість розпирала його, клекотіла в грудях (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 112); Полікарповича розпирало обурення (Ряб., Золототисячник, 1948, 152).
◊ Ту́га (ра́дість, обу́рення, лють, сміх, непри́язнь і т. ін.) розпира́є гру́ди (ду́шу, се́рце і т. ін.) кому — когось охоплює, переповнює якесь сильне почуття. Вона живе в мені тепер якоюсь мрією, за котрою розпирає туга груди (Коб., II, 1956, 80); Цілий день радість розпирала мені груди (Панч, На калин. мості, 1965, 15); Обурення і сміх разом розпирають дівочу душу, але вона.. насупилась, гримнула на парубка: — Безсовісний ти, Левку..! (Стельмах, І, 1962, 152); Цікавість розбирала мене, і глуха неприязнь уже не лише до господині, а й до господаря розпирали серце (Збан., Малин. дзвін, 1958, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 762.