РОЗСВІ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗСВІТИ́ТИ, свічу́, сві́тиш, док., перех. і рідко без додатка, розм.
1. Запалювати що-небудь для освітлення, примушувати горіти. Сухою рукою черкає Христос об стіл сірник і розсвічує дві свічки, встромлені в білий хліб (Ірчан, II, 1958, 123); Запали в печі!.. От вона розсвітила (Сл. Гр.).
2. Заливати, заповнювати сяйвом, світлом, освітлювати. Хай тут на низини, де холод, тінь, де кров’ю зрошена дороги рінь, упаде блиск, що нам розсвітить шлях… (У. Кравч., Вибр., 1958, 198); * Образно. Ці очі розсвічують смагляво-рум’яне обличчя дівчини (Літ. Укр., 22.ХІІ 1967, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 801.