РОЗЦІ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш і рідко РОЗЦІПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., РОЗЦІ́ПИТИ, плю́, пиш; мн. розці́плять; док., перех. Розводити в сторони що-небудь з’єднане, зчеплене. Розціпила [Параска] руки і трохи пальцями повела себе по виду (Барв., Опов.., 1902, 116); // Розтуляти, розтискати що-небудь стиснуте, зімкнуте. Михайло довго не міг розціпити рота, щоб сказати слово (Мик., II, 1957, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 858.