РОЗШУЛІ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех. і без додатка, діал. Розібрати, зрозуміти. Насилу я розшулічив, де їй край (Сл. Гр.); [Грицько:] Отак прийдеться до чого-небудь, не розшулічиш сам — пішов до їх, то зразу й розкажуть (Мирний, V, 1955, 150).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 869.