РІНЬ, РИНЬ, і, ж.
1. Крупний пісок, гравій, галька і т. ін. По всій рівнині розкидані намети бранців. Голі діти шукають скойок в ріні та сухого баговиння на паливо (Л. Укр., II, 1951, 129); З горішнього поверху вели двері на величезну веранду, чисто заасфальтовану й посилану рінню (Коп., Вибр., 1948, 51); Дем’ян не колупав баласт під шпалами — земля промерзла надто глибоко, він вигрібав тесаком сипку ринь з-під самої рейки (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 753).
2. Берег або дно річки з крупного піску, гравію, гальки і т. ін. За нею [річкою] на широкій ріні розсілося гарне, велике і порядне село Гошів (Фр., VIII, 1952, 135); Я на руці тій бачив Жили блакитних рік: Волзькі високі хвилі, Дону злотисту ринь (Мал., Звенигора, 1959, 227).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 575.