СА́ПА, и, ж., військ. Окоп, траншея, хід сполучення, які риють у напрямі до позицій противника для поступового й непомітного наближення до нього.
◊ Ти́хою са́пою — непомітно, приховано; спідтишка. — Він, бачите, за колгосп! Бач, який! Ми знаємо, що це вони [глитаї] перебудовуються, міняють тактику. Хочуть діяти тихою сапою (Цюпа, Назустріч.., 1958, 415).
СА́ПА́, са́пи́, ж. Ручне сільськогосподарське знаряддя для підпушування грунту й знищення бур’яну, яке являє собою металеву лопатку, насаджену перпендикулярно на дерев’яний держак. Катруся лишила сапу на ріллі й побігла додому подивитися на дітей (Кобр., Вибр., 1954, 142); Почнуть кущі бур’яном заростати — знов сапа в роботі, знов мозолі на руках (Коцюб., І, 1955, 191); Прополює [батько] сапою картоплю (Гончар, Тронка, 1963, 164).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 55.