СВОБІ́ДНИЙ, а, е, заст. Вільний. Вдень Ворони були повними панами, кракали, сиділи по деревах і скалах, чули себе вповні свобідними (Фр., IV, 1950, 96); Розмова йшла свобідна, різнобарвна і легка (Фр., VII, 1951, 107); Ти [поете] — цар. Шануй свою самотність і свободу, Прямуй, куди тебе свобідний манить ум (Зеров, Вибр., 1966, 396); Мов свобідний орел, моя думка в просторах шугала (Вороний, Вибр., 1959, 99); В його мозку родилися прегарні картини вольної волі, свобідного ділання (Круш., Буденний хліб.., 1960, 55); Коли не було інтелігенції в церкві, о. Василь почував себе свобіднішим у повчанні селян (Мак., Вибр., 1956, 325); Зачепив [Василь] вірьовку за гвіздок, рвонувся всім тілом і — почув руки свобідними (Хотк., І, 1966, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 98.