СИ́ДЕНЬ, дня, ч., розм. Малорухлива, пасивна, бездіяльна людина. Оце ще сидень, — і між люде ніколи не вийде! (Сл. Гр.).
◊ Си́днем сиді́ти: а) сидіти довгий час, не встаючи. Гості самі сиднем сидять на лавках (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 273); б) перебувати де-небудь постійно, не виходячи, не виїжджаючи. — Частіше до нас ходи, — чого тобі там сидіти сиднем? З нудьги згинеш! — казав Гордій Демидові (Гр., II, 1963, 88); Настя сиднем сидить вдома (Речм., Весн. грози, 1961, 262); Си́дні справля́ти — нічого не робити; нічим не займатися. Електрика за все нам одробляє, І ми, звичайно, сиднів не справляєм (Вирган, В розп. літа, 1959, 229).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 158.