СКЛЯНИ́ЦЯ, і, ж.
1. розм. Те саме, що скля́нка1. Був-то раз собі п’яниця: Все пропий, що тільки мав. Чи то піст був, чи м’ясниця, Все один закон тримав: Чарка.. чи скляниця — Пив (Фр., X, 1954, 393); Лише взимку, холодної години, зігрівав [Мартин Прокопович] іноді тіло якоюсь скляницею того зілля (Коп., Навколо полум’я, 1961, 125).
2. діал. Невелика скляна фляга. Коли дід убрався в Іванову одежу, витяг собі скляницю з водицею і покропився — й нараз помолодшав (Казки Буковини.., 1968, 175).
3. ент. Те саме, що склі́вка. Гусінь тополевої скляниці завдає шкоди деяким видам тополі, особливо молодим деревцям (Шкідн. поля.., 1949, 69); Яблунева скляниця; Порічкова скляниця.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 286.