СКОП, у, ч., розм. Те саме, що ску́пчення 2. — Житло у мене кепське — підвал, але якщо не маєш де жити і скопу не боїшся — ночуй, поки не влаштуєшся (Бурл., Напередодні, 1956, 45).
◊ Усі́м (ці́лим) ско́пом — всі разом, гуртом. Усім скопом пішли [майстри] проводити свого почесного гостя (Тулуб, Людолови, І, 1957, 180); Розкуркулені поперли на нього цілим скопом, засукуючи на ходу рукава (Тют., Вир, 1964, 410).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 296.