СКОЦЮ́РБЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., рідко, СКОЦЮ́РБИТИСЯ, блюся, бишся; мн. скоцю́рбляться; док. Згинатися, ставати дуже зігнутим, скривленим (про людину, частини її тіла). — Я скоцюрблююсь утроє і маю, мабуть, зовсім нікчемний вигляд (Кол., На фронті.., 1959, 48); Семен сидів на дивані й, задрімавши, схилився, потім скоцюрбився і заснув (Ле, С. Голубар, 1950, 24); Хворий лежав на лівому боці. Скоцюрбився так, що мало не діставав коліньми підборіддя (Шовк., Людина.., 1962, 166); — Щоб же тобі руки скоцюрбились одразу (Шиян, Баланда, 1957, 30); // Стати нерівним, зморщеним. Загоготів вогонь, полум’я побігло по всій газеті, портрет фюрера скоцюрбився, зігнувся (Скл., Карпати, II, 1954, 126).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 308.