СОБО́РНИЙ, а, е.
1. Прикм. до собо́р 1.
∆ Собо́рне уло́ження — кодекс законів Російської держави періоду феодально-кріпосницького ладу. Собору було запропоновано затвердити новий збірник законів, який дістав назву «Соборного уложення» (Іст. СРСР, І, 1957, 154).
2. Прикм. до собо́р 3. Сильне враження на Тасю справив один з експонатів соборного музею (Дмит., Розлука, 1957, 34); Золото старих соборних бань сліпуче блищить проти сонця (Собко, Матв. затока, 1962, 4); // Який служить у соборі або функціонує при ньому. Уже перші «роз’яснення» [універсалу].., з такою помпою виголошуваного найбасовитішими соборними протодияконами, примусили задуматись багатьох (Головко, II, 1957, 431); Деякі графіті Софійського собору свідчать, що соборні дяки мали учнів, котрих навчали грамоти (Наука.., 10, 1970, 24); З перших же нот всі його впізнали. Це був перший тенор соборного хору (Смолич, II, 1958, 38); // Який здійснюється, відбувається в соборі, пов’язаний з ним. Він.. теж був зараз тут, на великій соборній відправі (Гончар, II, 1959, 203).
Собо́рна це́рква — те саме, що собо́р 3. Повів [князь] нового гетьмана з старшиною в соборну .. церкву (П. Куліш, Вибр., 1969, 172).
3. заст. Об’єднаний; неподільний.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 433.