СПЕ́РЕДУ.
1. присл. З передньої, лицьової сторони; протилежне ззаду. — Якби побачили тебе селяни, і не пізнали б! — торохтіла Христя, обдивляючись подругу і спереду, і ззаду, і з боків (Мирний, III, 1954, 176); — Знаєте, як буває у вашого брата? Причепуриться трохи спереду, а на спині або й на голові пух (Н.-Лев., VI, 1966, 7); Кульницький повернув до своєї.. брички, на тій і досі спереду було написано: «Чорта перегониш!» (Стельмах, II, 1962, 254); // На деякій відстані перед ким-, чим-небудь; попереду. Трах-тах-тах-тах…— сиплять волоські горіхи свій дзвінкий голос на твердий камінь, але де — спереду, ззаду..— не знаю… (Коцюб., II, 1955, 407); Кайдашиха вгніздилась на ввесь віз, Кайдаш сів спереду й поганяв воли (Н.-Лев., II, 1956, 316); Я забігав з оператором спереду, ставав збоку, вискакував на східці (Ю. Янов., II, 1958, 97); Увесь Богунський полк стояв на колії перед скромним вокзалом Унечі. Командири вишикувались спереду (Довж., І, 1958, 147).
◊ Ні скла́ду, ні ла́ду, ні спе́реду, ні зза́ду — дуже непоказний, непривабливий. Вона й зроду така. Як то кажуть: ні складу, ні ладу, ні спереду, ні ззаду… (Ряб., Жайворонки, 1957, 40).
2. присл., рідко. У майбутньому; попереду. Десь далеко за мною осталася рідна домівка, а спереду — казенні муровані стіни школи (Вас., І, 1959, 183).
3. присл., рідко. Раніше, в минулому; перед цим. — Га, синку,— сказав він, звішуючи вниз голову,— що ж робити? Минувшого [минулого] не вернеш! Слухаючи тебе, приходиться хіба сказати так, як той русин каже: «Коли б то я спереду той розум мав, що ззаду!» (Фр., III, 1950, 384).
4. прийм., з род. в. Уживається при означенні місця перед ким-, чим-небудь; на передньому боці чогось. Бондаренко вже намірився підлізти під вагон ешелону, що стояв поряд, але раптом увагу його привернув шум і метушня спереду состава, що оце прибув тільки-но з Кибинців (Головко, II, 1957, 458); Складки спереду спідниці.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 498.