СПОВЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПОВЗТИ́, зу́, зе́ш; мин. ч. сповз, ла́, ло́; док.
1. Повзучи, спускатися з чого-небудь. Сповзала [Маруся] по мокрій траві у якусь яму, судорожно-похапливо хапаючися за корінь (Хотк., II, 1966, 273); Сахно бачила, як з урвища, по скелях і камінні, сповзали люди до води (Смолич, І, 1958, 101); Тамара сповзла з соломи і наблизилася до дверей (Хижняк, Тамара, 1959, 264); Онисій Каланча впав на коліна і, загрібаючи руками свіжий чорнозем, сповз у яму (Петльов., Хотинці, 1949, 166); * Образно. Бузком зів’яло надвечір’я, І ніч сповза із Арарату… (Брат., Грудка.., 1962, 27); // Поволі, з великими труднощами спускатися, злазити з чого-небудь. Шхуна повільно почала сповзати слизьким від олії настилом до ріки (Тулуб, В степу.., 1964, 263); Стогне Оксень Недомірко і, тримаючись рукою об стіну, повільно сповзає з полу (Цюпа, Назустріч.., 1958, 73); Потьє сповз із бочки й поволі зняв картуз (Рибак, Опов., 1949, 229); Розбита півторатонка загуркотіла застудженим мотором, сповзла з порома й зникла в хмарі куряви (Перв., Невигадане життя, 1958, 80); * Образно. Юрбою турів пагорби дніпрові На водопій сповзали до ріки (Бажан, І, 1946, 163); // перен. Поволі, поступово опускатися і поширюватися (про дим, туман і т. ін.). Дим із присадкуватих хат сповзає по мокрих стріхах (Панч, II, 1956, 503); З вершини Ільницького кряжа .. тумани сповзали в долину (Чорн., Визвол. земля, 1959, 116); Дощ перейшов у мжичку — мабуть, густі осінні хмари зовсім сповзли з гірських вершин і лягли тут, на підгір’ї (Дмит., Наречена, 1959, 113).
2. Не втримавшись на чому-небудь, поволі зсовуватися, падати. Дико скрикнув ординець-татарин, Сповзаючи з високої луки [сідла] (Мал., Звенигора, 1959, 84); Назустріч нам біг маленький хлопчик, у великій шапці, що все сповзала йому на очі (Коп., Подарунок, 1956, 25); Моя машина раз у раз сповзала із слизької, роз’юшеної дороги (Ю. Янов., II, 1954, 7); З останніх сил вона трималась за канат. Але сил не вистачало, і дівчина почала швидко сповзати вниз (Трубл., II, 1950, 84); Перше, що він побачив,— це ясне, як льон, волосся. Біла хустка сповзла .. на плечі (Коцюб., II, 1955, 197); Прокопа так і штовхнуло щось. Сіряк сповз із плеча (Головко, І, 1957, 207); Окуляри сповзли старому на кінчик носа (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 66); * Образно. Сповзла з блискучого.. місяця хмарка (Мушк., Серце.., 1962, 174); // Осуватися, осідати під дією грунтових вод, дощів і т. ін. Зітхнувши, Марусяк узявся за свій камінь.. Він дійсно лупився від атмосферних змін, і верства за верствою сповзала вниз (Хотк., II, 1966, 285); Там, де Козача гора зовсім близько присунулась до ріки, берег був крутий і сповзав у воду, оголяючи вузлувате, покручене коріння старих лип (Донч., IV, 1957, 175); Стоїть ота халупка обшарпана вітрами й негодою, а з-під неї сповзає розмита глина (Стельмах, I, 1962, 522); // Поволі стікати вниз (про рідину). Довкола стояв гуркіт оскаженілої води, важкі струмені повільно сповзали з гребінки [греблі] і, як гірський обвал, розбивалися об скелі (Голов., Тополя.., 1965, 84); У шибки затуркотів дощик. Товариші хвилинку споглядали, як поволі дрібні краплинки поволокою затягали скло, знеможено сповзаючи вниз (Досв., Вибр., 1959, 193); Василь витирав спітніле обличчя, але піт струмками сповзав за комір (Хижняк, Килимок, 1961, 15); Вино було таке густе, що аж потрібно перехилити келишок. Солодко-терпка маса сповзала на язик (Вільде, Сестри.., 1958, 364).
3. Розташовуватися по похилій площині. Нижче, туди ік морю, сповзав поміж синяві груди каміння яро-зелений капорець (Коцюб., І, 1955, 399); Пеньки давно вже залишилися позаду. Стежка почала сповзати вниз по крутому схилу (Перв., Дикий мед, 1963, 147); То сповзе [шлях] під зарослі кручі, де зміїні сліди лягли, то зведеться ураз до тучі, де літають гірські орли… (Уп., Вірші.., 1957, 118).
4. Сходити, зникати, оголюючи якусь поверхню. Тільки-но сповзав із землі сніг, ледь просихали стежини, Настуся скидала важкі ненависні материнські недоноски (Збан., Сеспель, 1961, 368); Як тільки сповзли з верхів сніги і гори вкрилися зеленими килимами полонин, на долах.. завирувало життя (Гжицький, Опришки, 1962, 7); // перен. Поступово зникати (про рум’янець, усмішку і т. ін.). Зося, широко розкривши очі, ніби вперше слухає тяжку повість села, і ніжний рум’янець, мов тінь, сповзає з її обличчя (Стельмах, І, 1962, 648); Його усмішка, наче та пишна хризантема, на яку подув морозний вітер, почала поволі блякнути, сповзати з лиця (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 139); Замість відповіді з вуст молодиці сповзла усмішка (Логв., Літа.., 1960, 7).
5. перен. Поступово відходити від чого-небудь передового, нового і т. ін.; скочуватися до чогось. Той, хто думає, що в радянському мистецтві можуть мирно ужитися і соціалістичний реалізм і формалістичні, абстракціоністські течії, той неминуче сповзає на чужі позиції мирного співіснування в галузі ідеології (Літ. Укр., 12.IV 1963, 1); Віддаючи належне в цілому правильній оцінці творчості В. Стефаника в ранній статті Г. Алексинського,.. не можна забувати, що незабаром після поразки революції 1905-1907 років, з настанням епохи реакції останній сповз на позиції одзовістів, ультиматистів, богошукачів (Рад. літ-во, 5, 1971, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 547.