СПОЛУЧА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко СПОЛУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СПОЛУЧИ́ТИ, лучу́, лу́чиш, док., перех.
1. Скріплювати, зв’язувати одне з одним (кінці, деталі і т. ін.); з’єднувати. Амфіон — розважний, думливий, старший виразом очей, ніж віком,— умощує те каміння, сполучує його і виводить мур (Л. Укр., І, 1951, 445); Сполучити кінці дроту.
2. Змішувати разом що-небудь різнорідне. З ними блукають і ті [філософи], що, подвійну основу признавши, Землю з водою, наприклад, повітря з вогнем сполучають (Зеров, Вибр., 1966, 145); // Поєднувати одне з одним, пов’язувати у взаємній відповідності, гармонії. Народ у колгоспі був дружний, роботящий, прекрасно міг сполучати державні інтереси з особистими (Вишня, І, 1956, 423); Особливість почерку Нарбута полягає ще й у тому, що він у книжковій графіці вдало сполучав шрифти із зображенням. Це старовинне мистецтво поставлено Нарбутом на неперевершену висоту (Нар. тв. та етн., 6, 1966, 31); Найбільший ефект наука дає тоді, коли вона сполучає далекий пошук з конкретним виходом у практику,.. який впливає на технічний прогрес (Наука.., 3, 1972, 7); // Займатися чим-небудь одночасно з чимсь іншим, суміщати одне з одним. У нас обов’язки лікаря сполучав старший офіцер (Трубл., II, 1955, 481); Тисячі матерів, які сполучають виховання дітей з роботою на підприємствах і в установах, тепер мають можливість віддавати своїх малят у дитячі ясла та садки (Рад. Укр., 4.I 1962, 4); Стільки широких обов’язків не можна сполучити і врівноважити (Л. Укр., III, 1952, 684); // Містити, поєднувати в собі одночасно які-небудь риси, якості, властивості. Як кожний великий актор, Марко Лукич [Кропивницький] володів секретом сполучати простоту і витонченість (Минуле укр. театру, 1953, 34).
3. чим. Установлювати зв’язок з чим-небудь, між чимсь. Підлогу галереї устелюють дошками і з двором сполучають одним-двома східцями, розміщеними проти входу в сіни (Дерев. зодч. Укр., 1949, 14); Сибіряков також рекомендував сполучити каналами Печору з Вичегдою (Видатні вітч. географи.., 1954, 101); // Установлювати зв’язок між ким-, чим-небудь за допомогою шляхів або інших засобів зв’язку. За місточком, що сполучав нове і старе місто, пряма брукована вулиця розгалужувалася на кілька ламаних вузеньких провулків (М. Ол., Леся, 1960, 31); Чотирикілометровий міст сполучав із континентом Венецію — місто, що, як кажуть поети, нагадує мрію, зіткану із повітря, води, землі і неба (Знання.., 8, 1969, 17); Він живо побіг до телефону.. — Прошу сполучити мене з дирекцією поліції (Фр., IV, 1950, 166).
4. Створювати одне ціле, робити єдиним; об’єднувати. [Меценат:] Ви не повірите, як я працюю, щоб якось подолати сюю дикість і недовірливість, щоб сполучити в одну родину дві частини люду корінфського — римлян і греків (Л. Укр., III, 1952, 448); // перен. Єднати кого-небудь з кимсь на грунті спільності поглядів, певними стосунками, почуттями і т. ін. Се були ті таємні нитки, що сполучували тих двох жінок, так далеких від себе і суспільним становищем, і традицією (Фр., VІІ, 1951, 31); Часто Пропорцій мені довіряв свою сповідь вогненну: Щира й правдива приязнь нас сполучила обох (Зеров, Вибр., 1966, 334).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 568.