СПОРО́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., СПОРОДИ́ТИ, роджу́, ро́диш, док., перех., розм.
1. Те саме, що наро́джувати 1. — Спородила я дітей Вже й не так багато — Лиш Івана та Степана, Лиш Явдошку та Грицька, Лиш Настусю та Марусю (С. Ол., Вибр., 1959, 126); Мати спородила його серед мовчазних снігів, і він мерщій подав голос (Загреб., Диво, 1968, 31).
2. перен. Давати початок чому-небудь, створювати щось, бути причиною появи когось, чогось. Всеосяжна глобальність, характерна для нашого часу, здатна водночас спородити і невід’ємність особи від часу, і її відокремленість (Рад. літ-во, 6, 1971, 7); // Пробуджувати, викликати що-небудь. Калитчин двір спороджував страх, безволля (Горд., Чужу ниву.., 1947, 156); Відмова Тимчасового уряду признати автономію України.. й недвозначне продовження колоніальної політики царського урядництва — спородили обурення й викликали протест у найрізноманітніших колах українців (Смолич, Мир.., 1958, 427).
◊ Як ма́ти спороди́ла — те саме, що Як ма́ти народи́ла (роди́ла) (див. ма́ти1). Я тоді до нього: — Скидай сорочку!.. — Зняв і сорочку.. Пі-ішов він, як мати спородила (Хотк., І, 1966, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 575.