СПРЯГТИ́1 див. спряга́ти.
СПРЯГТИ́2, спряжу́, спряже́ш; мин. ч. спряг, ла́, ло́; і СПРЯ́ЖИТИ, жу, жиш, перех. Док. до прягти́, пря́жити 1, 2. Накупить [мати] їй і горішків, і медяничків, і тарані, і гороху їй спряже… (Кв.-Осн., II, 1956, 444); Дід Маврикій заметушився: — Яєчню спряж, онуко, та меду постав (Донч., IV, 1957, 109); [Кармелюк:] Я їх [панів] живих на огні спряжу! Я їх, собак скажених, своїми руками передушу! (Вас., III, 1960, 239); Щира Домаха не перечила Прісьці приставити горщечок борщу з курятиною, спрягти молоко або спекти яєчню у своїй печі (Л. Янов., І, 1959, 173).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 608.