Станівкий, а́, е́
1) Возмужалый, достигшій совершеннолѣтія. Подол. г. Дівка станівка, пора заміж. Н. Вол. у.
2) Постоянный, установившійся. Станівка зіми. Черк. у.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 196.