СТИДИ́ТИ, джу́, ди́ш і розм. СТИДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. Докоряти за що-небудь, викликаючи у когось почуття стида; соромити. Піп сьогодні стидив його, що таке діло робиться без участі сільського вчителя (Вас., І, 1959, 84); Зануда.., обернувшись, почав стиха розмовлять зі старим дяком і вже більше не стидав Івана (Н.-Лев., III, 1956, 352); Вирівнює бабуня спину, В них віднімає хворостину, Стидає мокрих пустунів (Шпак, Вибр., 1952, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 694.