СТИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СТИ́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. стих i сти́хнув, ла, ло; док.
1. Переставати звучати, лунати, чутися (про звук, шум і т. ін.); затихати. Помалу спільний гомін стихає (Л. Укр., II, 1951, 536); Час артилерійської підготовки кінчився, і пекельний гуркіт поволі стихав (Гончар, III, 1959, 44); Трохи згодом надворі все стихло: собака поскавучала та й замовкла (Коцюб., І, 1955, 244); Прапорщик махнув рукою, спинився оркестр, стихло «ура» (Корн., І, 1955, 162); // безос. Тупіт у темряві, мов бігло двоє. Враз стихло, потім свист тихий (Головко, II, 1957, 177).
2. Переставати говорити, співати, кричати, припиняти розмову, спів, крик; замовкати. Серед зойку тюремної юрми Лазар раптом стихав і слухав тільки себе (Коцюб., II, 1955, 192); Косар.. так починає косити, що в заростях стихає здивований деркач (Стельмах, І, 1962, 474); — Оце вірші! — не переставав дивуватись тихенький панич. Потім зразу стих, змовк (Вас., І, 1959, 352); Господарі стихли й благоговійно скинули смушкові шапки (Ковінька, Кутя.., 1960, 121); * Образно. Слава їх [героїв] не стихне, не засне (Воронько, Драгі.., 1959, 58); // Переставати видавати або утворювати звуки (про механізм, інструмент і т. ін.). Рояль дав акорд і стих (Мирний, III, 1954, 272); Прядки обидві стихли, й мати вже сіяла борошно на лаві на галушки, а Христя поросяті готувала (Головко, II, 1957, 86); Стихли трамваї давно (Сос., І, 1957, 85); // Переставати стріляти. Стихли гармати на полях великої битви, і солдати революції.. стали до молота і плуга (Рад. Укр., 29.IX 1957, 2); // перен. Переставати виявляти ознаки життя. Як сонечко зайде,.. То табір стихає (Пісні та романси.., II, 1956, 255); Спочила вже, награвшися, дітвора,.. не гомонять потомлені люди, стихає село,.. (Вовчок, VI, 1956, 275); Заходила ніч. Містечко стихло (Чаб., Балкан. весна, 1960, 222).
Не стиха́ючи — безугавно, не вщухаючи. Катрю обняла якась радість божевільна: усе вона позгадувала, і балакала не стихаючи (Вовчок, І, 1955, 215).
3. Ставати слабішим, ущухати (про явища природи). Вітер, стихаючи, жалібно гуде між дротами (Хижняк, Тамара, 1959, 260); Вітер стих, чистий свіжий сніг сріблом сяв під блакитним наметом неба (Коцюб., І, 1955, 83); Уранці хуртовина стихла, і до Софії прийшов дід Калина (Донч., Дочка, 1950, 24); Надворі вже стихла метелиця, але небо ще не очистилось (Стельмах, І, 1962, 182); // безос. Надвечір стихло. Дніпро поголубів (Жур., Вечір.., 1958, 382); // Зменшуватися в дії, в силі вияву і т. ін. Пошесть на людей почала стихати (Мирний, IV, 1955, 255); І вдень і вночі не стихає двобій… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 15); Знадвору грюкнув хтось у вікно. Робота стихла (Ірчан, II, 1958, 14); Коли з-за Карпат піхота поверталася, стихнув бій, в Бориславі нові долота в пісковик заганяв свердлій (Рудь, Дон. зорі, 1958, 41); // Ставати менш відчутним (про біль, почуття і т. ін.); угамовуватися. Що за розкіш.. серед степу! Стихають болі пекучі, німіє туга самотня, тиха радість голубить душу (Мирний, III, 1954, 350); У сні лише мій біль стихає (Олесь, Вибр., 1958, 410); В серці стихли тяжкі муки, Змовкли тугоньки на дні (Граб., І, 1959, 188); // розм. Утрачати блиск, жвавість (про очі); згасати. Молодиця почервоніла, наче буряк, гнівні іскорки заграли у запалих очах, та зразу і стихли (Мирний, III, 1954, 309).
4. Переставати сердитися; заспокоюватися, утихомирюватися. Отець Андрій підняв руку та йому: — Бушувати в моїй хаті не годиться.. — Той і стихнув зразу (Вовчок, І, 1955, 88); — Годі! Не базікай тут! Катерина стихла, зіщулилась (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 19); // тільки док., перен. Принишкнути, стати сумирним. Була вона весела та жвава колись, а то стихла. Хоч як свекруха або старша невістка дошкуляла, — вона все мовчала (Гр., І, 1963, 393); — Я ховала тих, хто не скоривсь царю й не стих, і хто — революційним дише (Тич., До молоді.., 1959, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 706.