СТРА́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СТРА́ТИТИ, стра́чу, стра́тиш, док., перех.
1. Караючи, позбавляти кого-небудь життя. Гітлерівці на майдані страчували героїв підпілля (Ю. Янов., II, 1954, 180); Він винищував полонених селян, а захоплених вождів руху катував і по-звірячому страчував (Іст. середніх віків, 1955, 159); — А тепер уже, он бачиш, Доходить до чого. Що я стратить наміряюсь Максима святого (Шевч., II, 1963, 276); Недавно його приймали в комсомол, і Черниш не забув, як Гай розповідав, що його брата стратили окупанти (Гончар, III, 1959, 37); Приреченого не стратили ні другого дня, ані протягом кількох тижнів пізніше (Ле, Право.., 1957, 197).
2. Залишатися без кого-, чого-небудь, губити когось, щось (внаслідок різних причин). Вона.., замислена, крізь сльози, Все журно дивиться кудись, Немов шукає по дорозі Того, що стратила колись (Олесь, Вибр., 1958, 90); — Поміркуй, Юрку, що як не станеш до процесу [з Семеном], та й грунт стратиш (Март., Тв., 1954, 102); Якби не стало сонця, корови молоко стратили б, а потім і самі могли б погинути (Круш., Буденний хліб.., 1960, 171); // Переставати бачити кого-, що-небудь. Стратити стежку; Стратити слід; // Частково або повністю втрачати які-небудь свої якості, особливості, ознаки і т. ін. — Підождіть, мамо: ось як візьму жінку, заживете тоді, як у бога за дверми [дверима]. — Тоді-то те й буде! — страчуючи гнів, журливо вимовляє Мотря (Мирний, І, 1949, 352); Дивуюся, що вона краси своєї не стратила: ті ж очі, чоло те ж (Вовчок, І, 1955, 249); — Я й розміркований, і не безглуздий, і не розтратливий, — обізвався Ломицький, зовсім стративши сміливість (Н.-Лев., VI, 1966, 54).
◊ [Не] стра́тити наді́ю (наді́ї) на що — [не] переставати вірити у здійснення чого-небудь. — Розумний не стратить надії, — я йому: — треба сподіватись, живши… (Вовчок, І, 1955, 205); Русин, що вже стратив був надію на поворот половчина, здивувався, почувши його слова (Фр., IV, 1950, 150); Стра́тити віно́к — те саме, що Загуби́ти віно́к (див. віно́к); Стра́тити з оче́й кого, що — те саме, що Згуби́ти з оче́й (див. згуби́ти). Швидко потім я зовсім стратив з очей Опанаса. Він якось щез зі Львова (Фр., IV, 1950, 278); Стра́тити го́лову: а) те саме, що Го́лову зложи́ти (див. голова́). — Чи не бачили ви, дядьку, Тут буланого коня? Я пустив його на пашу Та й заснув на хвильку я… — Ні, не бачив.., ач, роззява! Так колись ти і в бою Задрімаєш і за хвильку… Стратиш голову свою (Олесь, Вибр., 1958, 349); б) втратити владу над собою, здатність обдумано діяти. Найменша дитина тяжко заслабла на запалення в легенях, і ми зовсім стратили голову та живемо як у тяжкому сні (Коцюб., III, 1956, 395); — От ви, молода, здорова, гарна,.. хіба вас не можна любити? Та задля вас можна голову стратити, а не просто «любити»! (Вільде, Сестри.., 1958, 526); Стра́тити життя́ — загинути. Хотів він [метелик] бачити якнайближче те ясне сонце, яким йому здавалась лампа. Чи думав же він, що там життя стратить? (Л. Укр., III, 1952, 475); [Чураїха:] Звістка буде; не журись. [Маруся:] Боюся я, що стратив він життя (Сам., II, 1958, 55); Стра́тити о́чі — втратити зір, осліпнути. Я його спитав, яким побитом стратив він очі. Він розповів, як.. вів він троє коней напувати.. Коні злякалися, шарпонули й довго волокли хлопця з собою (Хотк., 1, 1966, 164); Стра́тити ро́зум див. ро́зум.
3. Тратити, витрачати в певній кількості на що-небудь (перев. гроші). — Зінько, для цього нового свята прийдеться стратити чимало грошей: треба ж поставити «громадський обід» для старшини (Н.-Лев., VI, 1966, 323); — Мама казала, що мало дров купила, бо дуже багато грошей стратили на тую канапку! (Л. Укр., III, 1952, 497); // Використовувати що-небудь для чогось. — Закурю! — веселенько одповів старшина, радіючи, що писар заговорив-таки. — Ні, не закурите… Бачте, вже чотири сірники стратили… о, п’ять, шість, сім.., (Вас., I, 1959, 128).
4. перев. із сл. марно, даремно і т. ін. Витрачати без мети, користі (про час). — У гостях тілько б марно стратили день, переливаючи з пустого в порожнє, а дома сидячи я сьогодні «Кобзаря» дочитаю (Мирний, IV, 1955, 342).
◊ Стра́тити вік чий — те саме, що Загуби́ти вік (див. загу́блювати). Найбільш його боялись дівчата. Не один вік дівоцький веселий він стратив. А що йому вдієш?.. (Вовчок, І, 1955, 41).
5. Нищачи, припиняти існування чого-небудь, призводити до загибелі щось. Рожину скоро стратили морози, Зіроньки ж ті заступила хмара (Манж., Тв., 1955, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 758.