СТРО́ЇТИ1, стро́ю, стро́їш, недок., перех.
1. Ставити людей в ряди, шеренги; шикувати.
2. Надавати якому-небудь музичному інструментові певної висоти звуку, певного строю; настроювати. В.. класі строять музичні інструменти (У. Кравч., Вибр., 1958, 326); Оглянулась [Неллі], а на порозі мати Петруся. Стоїть і не зводить очей з сина, що строїть скрипку (Ірчан, II, 1958, 120); * Образно. Ви [М. В. Лисенко] строїли струни серця нашого на високий лад, — і тепер — чуєте всенародний акорд, що звучить на Вкраїні?! (Коцюб., III, 1956, 252).
3. розм., рідко. Те саме, що будува́ти. Строїли [люди] монастирі, костьоли, а душі свої губили у тяжких гріхах (Стор., І, 1957, 127); — Строю я будинок Із сухих дощок, Міцно забиваю Молотком гвіздок (Щог., Поезії, 1958, 110).
4. Організовувати, влаштовувати, налагоджувати, належно впорядковувати що-небудь. Нагайкою вчив [Петро І] строїть Жінкам вечерниці [вечорниці] І кроїть запаски й спідниці (Г.-Арт., Байки.., 1958, 163).
◊ Ду́рня стро́їти див. ду́рень; Пі́дсмішки стро́їти див. пі́дсмішки; Смі́шки стро́їти — жартувати, сміятися, перев. не тоді, коли потрібно. Він стоїть, нічого не мовить. Осідлавши коня, смішки строїть (Чуб., V, 1874, 354); — У задніх рядах — не перешіптуватись. Вас запросили не смішки строїти (Логв., Літа.., 1960, 63); Стро́їти вихиля́си та викрута́си — загравати, кокетувати. [Векла:] Кума Стеха казали, що бачили, як.. Павло зустрів за селом нашу Явдоху і почав там перед нею вихиляси та викрутаси строїти… (Кроп., II, 1958, 350); Стро́їти з се́бе кого — удавати з себе кого-небудь. Це кара божа — не сестра. Там училася в гімназії — баришню строїла з себе: прибратись і духами напахатись… (Головко, І, 1957, 215); Їм було вигідно строїти з себе революціонерів (Ю. Янов., II, 1958, 251); Стро́їти коме́дію (куме́дію) — те саме, що Гра́ти коме́дію (див. гра́ти2); Стро́їти коми́зу — вередувати. — Як же вниз, коли я знизу? Ти не строй мені комизу! (Тич., II, 1947, 33); Стро́їти мі́ни — робити гримаси. — Іч, куди забрався, гемонський хлопець! — строїть міни Данько, продовжуючи розмову в лицях (Гончар, Таврія, 1952, 189).
5. діал. Одягати, наряджати. Мати дає волю дочці.., вбирає і строїть її по своїй спромозі, «щоб не встид їй було показатися між люди» (Фр., XVI, 1955, 54).
СТРО́ЇТИ2 див. стро́ювати.
СТРОЇ́ТИ див. струї́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 784.