СТРІЛ, у, ч., розм. Те саме, що по́стріл. — Стій! — неслось з берега, — будемо стріляти! — Гримнуло кілька стрілів і сколихнуло повітря (Коцюб., І, 1955, 351); Раптом прокотивсь гарматний стріл (В Петька від страху здибилось волосся…), Він наче небо розколов навпіл (Бичко, Сійся.., 1959, 388); Останній грізний стріл у безвісті потоне, і рідних і своїх обнімемо ми знов. Безсмертна ти в віках, о Арміє Червона, народів щит і меч, надія і любов! (Сос., II, 1958, 240).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 773.