СУД, у і заст. а́, ч.
1. Державний орган, який розглядає цивільні, кримінальні та деякі адміністративні справи. Бжозовський поїхав до Акермана і подав прошення в суд (Н.-Лев., II, 1956, 251); Кирилик поступив у суд на службу і став зразу з Кирила, Кирилика Кирилом Івановичем (Мирний, І, 1954, 155); Сталось так, що суд засудив того хлопця не на сибірську каторгу, — віддали його в штрафний батальйон у солдати (Цюпа, Три явори, 1958, 15); Радянський суд є дітищем Великої Жовтневої соціалістичної революції (Рад. суд.., 1951, 47); // Приміщення для судових засідань. Проти собору жив пан полковник, де тепер суди та палати (Кв.-Осн., II, 1956, 309); Ще було дуже рано: нікого з судовиків не було в суді (Мирний, І, 1949, 252); // збірн. Судді. — Як суд наїде, то кому лихо буде — чи пану лікарю, чи вам? (Вовчок, І, 1955, 176); Гната приведено з тюрми.. І здорова кімната з високими вікнами, і юрма панів і суду в мундирах з золотим коміром — все здається йому чужим, незвичайним, байдужим до його горя (Коцюб., І, 1955, 76).
Верхо́вний Суд СРСР — найвищий судовий орган Радянського Союзу, який здійснює нагляд за діяльністю усіх судових органів СРСР і союзних республік; Верхо́вний Суд УРСР див. верхо́вний; Військо́во-польови́й суд; Польови́й суд; Військо́вий суд: а) орган, який розглядає злочини військових, а у воєнний час і цивільних осіб. Двом американцям просто серед білого дня на Графській пристані якісь матроси натовкли морду. Ставши потім перед військовим судом, вони виправдувались тим, що потовкли цих двох помилково (Гончар, II, 1959, 347); б) члени такого органу. Надзвичайний польовий суд ось-ось мав прибути, щоб судити.. військового злочинця, зрадника… (Ле, Право.., 1957, 137); Зе́мський суд див. зе́мський; Комерці́йний суд див. комерці́йний; Коро́нний суд див. коро́нний; Наро́дний суд див. наро́дний; Подава́ти (пода́ти) до су́ду (в суд, на суд) — те саме, що Позива́ти в суд (до су́ду) (див. позива́ти). [Прісцілла:] Коли побачить хто й подасть до суду, що ти вчащаєш на нічнії збори громади потайної, — не вборонить тебе ні зброя, ні одвага знана (Л. Укр., II, 1951, 344); Скаржилася [Магда] на фейлетон в газеті: «То я на них в суд подам!.. Скомпрометували мене на весь світ!..» (Томч., Готель.., 1960, 27); Позива́ти в суд (до су́ду) див. позива́ти; Позива́ти на суд див. позива́ти; Ска́ржити до су́ду кого, діал. — те саме, що Позива́ти в суд (до су́ду) (див. позива́ти). — Скаржте нас до суду. А тепер будьте тихо! І заплатіть нам за роботу (Фр., IV, 1950, 20); Со́вісні суди́ див. со́вісний; Суд прися́жних див. прися́жний; Трете́йський суд див. трете́йський; Тяга́ти (затяга́ти, попотяга́ти і т. ін.) по суда́х кого — мучити кого-небудь судовими процесами, частими викликами в суд. — Затягати по судах він зможе. Зуміє дістати брехливих свідків, суддів перетягнути на свій бік (Стельмах, І, 1962, 351); — Нас.. попотягають по судах добре за ту дідівщину! (Л. Укр., III, 1952, 477).
2. Розгляд цивільної або кримінальної справи; судовий процес. [Химка:] Як не заплатите, каже [хазяїн], то судом витребую і з хати вижену (Мирний, V, 1955, 247); Буде суд. Судитимуть не її, — вона перенесла б це мужніше, — судитимуть єдиного її сина (Дор., Не повтори.., 1963, 3); Пригадалась учорашня стаття в газеті про суд над фашистськими катами (Донч., VI, 1957, 212); // Розгляд чиєї-небудь провини приватною особою або установою, яка має владу над кимсь. Правий суд чинив [Бертольдо] у панстві, До підданих був лагідний (Л. Укр., І, 1951, 379); Княжий суд короткий (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 30); // Покарання, розправа. Чи буде суд! Чи буде кара! Царям, царятам на землі? (Шевч., II, 1963, 411).
Без су́ду (суда́) — не розглянувши справу в судовому порядку. Кожного з нас без суду можуть арештувати і вислати бозна-куди у 24 години (Коцюб., III, 1956, 284); На Монастирській слобідці без суду, без слідства, за саму лише підозру в зв’язках з більшовицьким підпіллям було розстріляно групу старих матросів та робітників (Гончар, II, 1959, 35); Бу́ти (перебува́ти) під судо́м — звинувачуватися в якомусь злочині; бути підсудним. Порох таки його доїхав своїми ябедами, — він тепер був під судом, без місця (Мирний, І, 1949, 382); — А хтось з вашої рідні був коли-небудь під судом чи слідством? (Стельмах, І, 1962, 447); Віддава́ти (відда́ти) під суд (до су́ду); Притяга́ти (притягну́ти, притягти́) до су́ду; Тягти́ (потягну́ти, потягти́) до су́ду (на суд); Кли́кати (покли́кати) на суд (до су́ду) кого — порушувати проти кого-небудь цивільну, кримінальну або адміністративну справу. — За такі слова ми зможемо вас під суд віддати (Тют., Вир, 1964, 236); Інтендантів та постачальників за найменшу провину віддає [Обручов] до суду (Тулуб, В степу.., 1964, 492); Коли прибули на заплаву геологи.. і вирубали у плавнях посеред купиння якусь вербу чи кілок, правління колгоспу хотіло притягати їх до суду (Довж., III, 1960, 458); Для всіх чайних, які тільки є в районі, постачає ці бездарні копії [картин] якийсь халтурник з обласного центру.. І ніхто його за халтуру до суду не тягне! (Гончар, Тронка, 1963, 126); За шовковий щасливий колос, Що під ноги неситим ліг, За примовклий дитячий голос Ми до суду кличемо їх (Рильський, II, 1960, 215); — Хай же тільки помре син або станеться що йому — я їх на суд покличу, у тюрму запру..! (Мирний, III, 1954, 58); Є суд [і пра́вда] на кого — хтось неминуче буде покараний за заподіяну кривду. — Ти думаєш, як гудзями затикався, то все, що хочеш, смієш робити! Є на вас і суд, є на вас і правда! (Мирний, І, 1954, 266); Знайти́ суд див. знахо́дити; Попада́ти (попа́сти) під суд — притягатися до судової відповідальності. [Гребінь:] Признаюся, налякав ти мене весною. Думала, під суд попадемо (Мороз, П’єси, 1959, 144); Суд Лі́нча — у США — кривавий самосуд расистів і реакціонерів над неграми та прогресивно настроєними політичними діячами; Твори́ти суд див. твори́ти; Чини́ти (твори́ти) суд і розпра́ву див. розпра́ва1; Чини́ти (учини́ти) суд див. чини́ти1, учиня́ти; Шука́ти (проси́ти і т. ін.) су́ду (суда́) на кого — добиватися справедливої відплати, кари. — Я на вас суда шукатиму! — промовив наймит (Вовчок, І, 1955, 311); [Дід:] Чи й тепер проситимеш, Елеазаре, суду? (Л. Укр., II, 1951, 136).
◊ Бо́жий суд, заст.: а) за релігійними уявленнями — божа кара за вчинений гріх, злочин. — І чого я тутечки опинилась між чужими людьми, що самі ж накоїли лиха на Україні і тепер аж трусяться од страху, бо сподіваються помсти, неначе божого суду?.. (Н.-Лев., VII, 1966, 199); б) у часи середньовіччя — виявлення чиєї-небудь вини через поєдинок або випробування вогнем, водою і т. ін. — Кого ховають? Кажуть: — Війтенка. — Що сьогодні з Домонтовичем на божий суд ставав? — Того самого. Не послужила фортуна горопасі (П. Куліш, Вибр., 1969, 156); в) те саме, що Страшни́й суд. О, він пустить їх [докторів], запроданець отой, бодай би не встав в останній день на суд божий!., (Коцюб., І, 1955, 193); До ві́ку, до су́ду; До су́ду-ві́ку; До [бо́жого (страшно́го)] су́ду, заст.: а) усе життя, завжди. — Коли ж буде кінець цій ночі? Невже вона тягтиметься до віку, до суду? (Н.-Лев., VII, 1966, 252); — Вже я його [злодія] пострашу так, що буде до суду-віку дрожав [дрижати]! (Фр., II, 1950, 17); Так можна і до страшного суду чекати (Стельмах, II, 1962, 80); Хіба умру, то тоді той вечір забуду, а то до суду буду пам’ятати його (Мирний, І, 1954, 86); б) навіки, назавжди. Ото знайшов собі радість до суду-віку! (Козл., Ю. Крук, 1950, 74); в) ніколи. — Не буду до суду, до віку!.. батечки, голубчики!.. пустіть, пустіть!.. (Кв.-Осн., II, 1956, 187); Страшни́й (оста́нній, оста́тній) суд, заст.: а) за релігійними уявленнями — суд, який нібито вершитиме бог над усіма людьми, коли настане «кінець світу». У притворі на стіні висів здоровий образ страшного суду (Н.-Лев., II, 1956, 347); — Щоб же я на страшний суд не встав, коли ти до неї [дівчини] доторкнешся, поки в мене голова на плечах! (П. Куліш, Вибр., 1969, 106); Мов на страшний суд, з плачем і голосінням сходились люди до зборні, навколо якої, охоплюючи юрбу, гарцювали драгуни (Стельмах, І, 1962, 643); Годі чекати на смертний час у цьому нечестивому краю, бо коли зложиш тут свої кістки, тяжко буде вставати на останній суд (Коцюб., І, 1955, 293); Здавалось, Що не збудить ніщо тих сиріток зо сна, Навіть суду остатнього сурма гучна (Л. Укр., IV, 1954, 265); б) тільки Страшни́й суд — про нестерпну обстановку, безладдя, сварку, стрілянину і т. ін. Прибігаю до сусіди, там усі спали. Стукаю, добиваюся. — Пустіть, Христом богом молю, бо у нас страшний суд піднявся! (Мирний, І, 1954, 93); Страшний суд творився тоді серед голих, беззахисних таврійських степів. Зривало дахи, замітало колодязі, з корінням видимало в людей із-під ніг посіви (Гончар, І, 1959, 3); Не інакше з гармат б’ють. І так видається, що не ближче як верст за сорок. Ну, якраз і є — в місті. — Отам зараз гарячка. Страшний суд! — гомоніли поміж себе селяни (Головко, II, 1957, 334); Су́ду (суда́) нема́ (нема́є) див. нема́.
3. Судове засідання. На суд йдуть, так удвох хваляться, а з суду йдуть, так один (Номис, 1864, № 7376); Суд таки й затягся: лише опівночі закінчився розгляд справи, потім цілих п’ять годин тривала судова нарада (Головко, II, 1957, 185); * У порівн. Старий Кабашний слухає гостя серйозно, мов на суді (Гончар, І, 1959, 31).
4. який, чого. Виборний громадський орган, який розглядає справи про порушення порядку, чиюсь негідну поведінку і т. ін.; розгляд таких справ. Однією з форм атеїстичної пропаганди в місті є суди громадськості над окремими верховодами й активістами сектантських об’єднань, які ведуть паразитичний спосіб життя, зневажають радянські закони (Рад. Укр., 19.І 1962, 2).
Товари́ський суд див. товари́ський; Суд че́сті див. честь.
5. Думка про кого-, що-небудь, оцінка когось, чогось. Суд лікарів був страшним ударом для родини. Хворій заборонено займатися домом (Кобр., Вибр., 1954, 38); Поете, не зважай на лестощі народу! Хвалінь і захвату мине хвилинний шум, Почуєш блазня суд і черні дикий глум, Але байдуже стрінь той вихор і негоду (Зеров, Вибр., 1966, 396).
Віддава́ти (відда́ти) що на суд кому, чий; Вино́сити (ви́нести) що на суд кого, чий — знайомити кого-небудь з своїми творами, планами і т.ін., щоб почути його думку. Ви, як пам’ятаю, обіцяли віддати йому на суд працю Єремієва (Коцюб., III, 1956, 159); Мої спогади я присвячую молодим, сміливим і чуйним, їм віддаю я на суд юнацькі помилки (Ю. Янов., II, 1958, 22); Композитори повинні винести свою творчість на суд народу, послухати щире слово про власну музику з уст трудящих міста і села (Мист., 5, 1955, 3); Здава́тися (зда́тися) на суд чий — покладатися на чию-небудь думку, оцінку. — Тепер, шановний добродію, виложивши Вам усе, я здаюся на Ваш суд, — як знаєте, так розсуджуйте (Мирний, V, 1955, 374).
◊ Суди́ та пере́су́ди; Суд-пере́су́д див. пере́су́д.
$ По́ки суд та ді́ло див. по́ки; Става́ти (ста́ти) пе́ред судо́м (на суд); Іти́ (піти́) під суд (на суд): а) притягатися до судової відповідальності. Коли б на суд ставати довелось І право панове доводить на посілість, Всі гості свідками б тоді і знадобились (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 55); — Я сподіваюсь, що цей пройдисвіт Салаші знову колись стане перед судом, як у 1938 році (Гончар, III, 1959, 229); — Як же буде із звітністю? Я заплутаюсь у папірцях і піду під суд! (Довж., І, 1958, 457); б) бути готовим почути чиюсь думку про себе. На суд нащадків я спокійно стану. Я все, що міг, віддав у боротьбі Тобі, Радянська Україно! Комуністична партіє, тобі! (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 8); За всіх скажу, за всіх переболію, я кожен час на звіт іду, на суд (Тич., І, 1957, 93); Суди́ти судо́м: а) розглядати чию-небудь справу в судовому порядку. Чайченка тоді гарячка палила; без пам’яті сливе був він. Не вважають — беруть, везуть його судити судом (Вовчок, І, 1955, 248); В боярських оселищах судили бояри своїм вотчинним судом (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 36); б) висловлювати осуд; гудити. Дівчат научала [Відьма], Щоб з панами не кохались, Людей не цурались. — А то бог вас покарає, А ще гірше люде; Люде горді, неправедні, Своїм судом судять (Шевч., II, 1963, 317).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 821.