СУПЕРЕ́ЧНИЙ, а, е.
1. Те саме, що супере́чливий. Повстають в утомленій голові молодого ученика суперечні думки, що між собою борються, перемагаються (Мак., Вибр., 1954, 50); Зливалися в одну безладну і кипучу суміш два різко суперечних почуття — любов до сина, мимовільне захоплення його вправністю і гостра неприязнь до нього ж (Вол., Місячне срібло, 1961, 11).
2. чому, з чим. Який суперечить чому-небудь. Нікому, певно, й на думку не прийшло, щоб за ними [розмальованими стінами] могло критися щось погане,.. щось зовсім суперечне з усякими поняттями людськими про людське житло (Фр., І, 1955, 272).
3. рідко. Те саме, що спі́рний 2. За законом, підкоморський суд відбувався на самому суперечному грунті на полі або в першій-ліпшій селянській хаті (Тулуб, Людолови, І, 1957, 247).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 846.