ТО́РБА, и, ж. Вид дорожнього мішка, що його носять звичайно за плечима. Взяла [мати] торбу, пішла селом, На вигоні сіла І в село вже не верталась (Шевч., І, 1963, 230); Андрій збирається йти на нічну зміну. Бере торбу з їжею, шапку і виходить з хати (Ю. Янов., IV, 1959, 17); У торбі за плечима в нього лежали шматок оленячого м’яса та кілька сухарів (Трубл., Вовки.., 1936, 44); * У порівн. Діти все дивуються. «І де ви, бабо, видрали таких казок та приказок?» — «Е, голуб’яточки! Голова, як торба; що знайдеш, то й покладеш» (Дн. Чайка, Тв., 1960, 27); // у знач. присл. то́рбу, розм. Багато чогось. — Чи ж треба, хлопці, випускати пана? Їй-бо, він ще привезе торбу лиха і мішок біди (Стельмах, І, 1962, 629).
◊ Ви́шептавсь, як рак у то́рбі див. ви́шептатися; Іти́ (ходи́ти, піти́) з торба́ми (з то́рбою) — займатися жебранням; старцювати. Ще змалку з матір’ю старою Ходив з торбами цей козак, Отак і виріс сиротою, У наймах (Шевч., II, 1963, 126); Не ва́ртий [і] то́рби сі́чки (то́рби з сі́чкою) див. сі́чка; Носи́тися (па́нькатися і т. ін.), як з пи́саною то́рбою див. пи́саний; Носи́тися, як ду́рень з пи́саною то́рбою див. носи́тися; По́вна то́рба див. по́вний; По́вну то́рбу розказа́ти див. розка́зувати; Пуска́ти (пусти́ти) з то́рбою див. пуска́ти; Розноси́тися, як ста́рець з пи́саною то́рбою див. розноси́тися2; То́рба ли́ха і мішо́к біди́ див. мішо́к; Торби́ начепи́ти (почепи́ти) — дійти до жебрання. — Он, казав Гудзь, — швидко сахарню будуватимуть. — Слухай, серце, Гудзя, слухай, Андрійку… якраз почепиш торби, та й мені доведеться… (Коцюб., II, 1955, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 200.