ТОЧИ́ТИ1, точу́, то́чиш, недок.
1. перех. Те саме, що гостри́ти 1. Враже поле кров’ю мочить І об камінь шаблю точить Палій! (Бор., Тв., 1957, 120); Ми клеїли з мамою нашу тиху розмову, а в кухні із свистом і скреготанням точили об макітру ножі (Коцюб., II, 1955, 357); * Образно. Беркут, в повітрі натрудивши крила, Тут [на скелі] спочивав і пазури точив (Перв., II, 1958, 97); * У порівн. Сніг не скрипів під ногами, а вищав, наче об нього мечі точили (Тют., Вир, 1964, 461); // Надавати потрібної форми, сточуючи, спилюючи краї або виступи чого-небудь. — А там — камінь обробляють — точать, пиляють, вистругують з нього всякі виробки (Мирний, IV, 1955, 330); Поруч з ним [ковалем] молодий хлопчина Точить сталь на новім верстаті (Забашта, Нові береги, 1950, 60).
◊ Точи́ти зу́би див. зуб; Точи́ти ніж на кого — те саме, що Гостри́ти ножа́ (соки́ру, меч і т. ін.) (див. гостри́ти). — Не помічав, щоб Віктор точив на тебе ніж (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 584); Точи́ти язики́: а) те саме, що Ля́си точи́ти (див. ля́си). Біля крамниці. Чоловік зо три іще й досі точать язики на цю ж таки тему — про ступи, а то всі в крамниці вже (Головко, І, 1957, 312); б) лихословити на чиюсь адресу. Юлка мовчки пішла дорогою вниз, пригнічена і безпорадна. Михайлові шкода стало дівчину, що зараз село точить язики на ній (Томч., Жменяки, 1964, 135).
2. перех. Те саме, що вито́чувати1 1, 2. Він так точив ту деталь, що смужка Поту лягла на лиці (Шпорта, Запоріжці, 1952, 80); Кував в арсеналах він [майстер] зброю, Точив за снарядом снаряд. Бився в лісах під Москвою, В сталь одягав Сталінград! (Нагн., Вибр., 1957, 133); Увійшов Павло у їх хату — Лукаш сидів на печі, точив веретено (Вовчок, І, 1955, 167).
3. неперех. Виконувати роботу токаря. На верстатах точим, точим ми, Уміло вже й майстерно (Ус., Вибр., 1948, 14).
4. тільки 3 ос., перех., перен. Поступово псувати щось, гризучи, проїдаючи, роблячи дірки; поїдати, гризучи (звичайно про гризунів, хробаків і т. ін.). Гидкий черв’як почав точити глуху домовину (Мирний, IV, 1955, 332); Зійде завтра день блискучий, Та не вспіє відпочить, Як твій [царя] труп, у мглі гниючий, Робаки [хробаки] почнуть точить (Граб., І, 1959, 228); Ще он тоді явори Юхим попиляв, лежали-лежали, шашіль точити вже став, а таки долежали (Головко, II, 1957, 233); Лісова миша рудувата і черево в неї біле. Живе вона собі в лісі, тільки на зиму часто в клуні перелазить та зерно точить (Коп., Як вони.., 1961, 46); * Образно. Повсюди чад, а ворог лютий Пекельні бенкети справля, Гнітить скрізь сили неокуті І точить мозок, наче тля! (Стар., Поет. тв., 1958, 37); // Поступово руйнувати щось (про дію води, вітру тощо). Сава Петрович певний себе. «Вода й камінь точить, то гроші й подарунки дівочу впертість і поготів» (Головко, II, 1957, 192); * Образно. По війні ти [пророк] на звалищах міста лишився один, І палкі твої сльози точили холодне каміння (Л. Укр., І, 1951, 183).
Точи́ти но́ри — рити нори. Се той звірок, що нори точить (Сл. Гр.).
◊ Точи́ти се́рце див. се́рце; Точи́ти хліб — незаслужено, даремно їсти чийсь хліб. А ще мене просили хлібороби — Коли писатиму, так прямо натякнуть, Щоб не точили їхній хліб нероби, Які не сіють, не кують, не жнуть! (Нагн., Гірські вершини, 1960, 52); Точи́ти кого, як (мов, на́че і т. ін.) іржа́ залі́зо див. іржа́.
5. тільки 3 ос., перех., перен. Настирливо мучити когось, поступово позбавляючи здоров’я, сили (про тяжкі почуття, сумні думки, турботи, горе і т. ін.). Колишні думки знов турбують Семена, знову точать його, мов шашіль дерево (Коцюб., І, 1955, 117); Перестало бідну вдову Горенько точити, Її синок вже не наймит, А радянський вчитель (Укр.. лір. пісні, 1958, 591); Софрон, коли його точив смуток,.. клав перед Харві на столик кілька центів і просив: — Постав, Харві, мою пісню (Рибак, Час.., 1960, 87); У палатах є чимало хворих, та немає серед них такої, як вона. Їх не точить червоточина сумнівів, невідомості (Ле, Ю. Кудря, 1956, 289).
6. перех., перен., розм. Постійно лаяти, сварити когось, надокучати докорами. Вона [Кайдашиха] нападалась на Мелашку сливе кожного дня, точила її, як вода камінь (Н.-Лев., II, 1956, 325); — Куди ж се вона? — Піде другу невістку золити. Мене оце точила, а то ще по другу пішла (Мирний, III, 1954, 73); Згадуючи батьківські достатки, по-качиному пиндючилась [Олена] перед чоловіком і щодня точила його, мов шашіль деревину (Стельмах, Хліб.., 1959, 234).
7. перех., діал. Котити (у 1, 2 знач.). Скаже мені робити — під гору камінь точити (Сл. Гр.); Крутячись, мов могутній вуж, точив Сян свої бистрі води (Фр., VI, 1951, 303).
Точи́ти ва́лом — те саме, що Ва́лом вали́ти (див. ва́лом). Ей, доню, доню, бач, з півночі Чорная хмара валом точить..? (Фр., X, 1954, 75); Точи́ти піски́ — навівати, наносити піски. Буйний вітер піски точить… (Бор., Тв., 1957, 78).
◊ Ба́ли точи́ти див. ба́ли; Баляндра́си точи́ти див. баляндра́си; Баля́си точи́ти див. баля́си; Бре́хні точи́ти див. брехня́; Ля́си точи́ти див. ля́си; Побрехе́ньки точи́ти див. побрехе́нька; Тереве́ні точи́ти див. тереве́ні; Точи́ти бала́чку — вести тривалу розмову, багато балакати. До столу.. знов сіли старі, точили не закінчену за вечерею балачку (Головко, II, 1957, 65); Точи́ти брехню́ — брехати, робити наклепи на когось. — Ти на його почав брехню точити по всьому повіту… (Мирний, І, 1954, 162); Точи́ти війну́ — провадити війну. — Кажуть, запорожці з турком війну точить прибралися (Панч, Гомон. Україна, 1954, 17); Точи́ти розка́зи див. розка́з.
ТОЧИ́ТИ2, точу́, то́чиш, недок., перех.
1. Повільно або крізь вузький отвір випускати рідину, іноді сипку речовину; виточувати, цідити, виціджувати. А він одбив барильце, простелив серед хати свиту, сів сам, взяв горнятко та й давай точити горілку (Н.-Лев., III, 1956, 285); З одної бочки точать вже [сірчаний] вуглець у мідяні «бідони», звідти він піде в резервуари інжекторів (Коцюб., І, 1955, 226); // Повільно, по краплі виділяти якусь вологу. Сук лежав усе ще в болоті, не рухався, точив піну, харкотів (Ков., Тв., 1958, 61).
2. Змушувати текти, литися звідкись повільно, падати по краплі (про кров, сік і т. ін.). На кущі сидить молод сиз-орел, В кігтях рве чорного ворона, Точить крівцю на сиру землю (Перв., Слов. балади, 1946, 25); Тут з діда-прадіда, із віку в вік Збирали мед, з беріз точили сік (Нех., Дорога.., 1945, 21); * Образно. А той, щедрий та розкошний, Все храми мурує; Та отечество так любить, Так за ним бідкує, Так із його, сердешного, Кров, як воду, точить!.. (Шевч., І, 1963, 236); // безос. Замикався тісний залізний обруч над нещасливою голівонькою [Катерини], гострими ранами, замість цвітів, сипало, кров точило з серця (Хотк., ІІ,1966, 94).
◊ Точи́ти гро́ші з кого — постійно забирати в когось гроші. [Марія:] А коли знаєш, так що ж ти з мене гроші, як ту воду, точиш? (Собко, П’єси, 1958, 256); Точи́ти кров (крі́вцю) [з жил чиїх] з кого — експлуатувати, виснажувати когось тяжкою працею. В нужді та в утисках ми бились, А з наших жил точили кров (Вороний, Вибр., 1959, 200); Точи́ти свій піт на кого — тяжко працювати на когось. [Цепко:] За вами панство цілого світу, з нами нікого. Ми самі! Робітники й селяни, що вже сотні літ точимо свій піт на вас (Ірчан, І, 1958, 70); Точи́ти сльо́зи див. сльоза́.
ТОЧИ́ТИ3, точу́, то́чиш, недок., перех., розм. Просівати, очищати обмолочене зерно, горох і т. ін. крізь решето, сито тощо. — А як ходить [Химка], то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє (Н.-Лев., II, 1956, 265); Порався [Давид] по господарству, з батьком у клуні зерно точили на решето (Головко, II, 1957, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 213 - 214.