ТРИНІ́ЖОК, жка, ч.
1. Підставка на трьох ніжках, а також пристосування різного призначення, що складається з трьох палиць, жердин і т. ін., скріплених в одному місці. Незабаром заблищало огнище коло куреня; захитався казан на триніжку: варилося снідання (Мирний, І, 1954, 350); Вийняв я з брички апарат, поставив на приладжений товаришем триніжок і тільки нап’явся чорним сукном, ..як серед танцюючих зробивсь якийсь рух (Коцюб., I, 1955, 256); Поряд з етажеркою націлилась у стелю довжелезна підзорна труба на залізному триніжку (Донч., II, 1956, 350).
2. Столик на трьох ніжках, на якому запалювали священний вогонь або приносили жертву божеству, в стародавніх народів. Три гекатомби.., Три щирозлоті миски і дванадцять триніжків спижевих — Дар королівський у храм світодержця Зевеса в Додоні (Фр., XIII, 1954, 316); * Образно. Ти [поете] сам свій вищий суд, Сам найсуворіше ти свій цінуєш труд.. Нехай же люд його ганьбить І на вівтар плює, де твій огонь горить, І прагне в нестямі триніжок твій розбити (Зеров, Вибр., 1966, 396).
3. Стілець на трьох ніжках. Чіпка сидів на триніжку. Порох тинявся з кутка в куток (Мирний, І, 1949, 248).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 265.