Що oзначає слово - "троїстий"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ТРОЇ́СТИЙ, а, е. Який складається з трьох частин, предметів, елементів, який має три джерела, який проявляється в трьох формах, який повторюється тричі; потрійний. Дикі гори і кущі та нетрі обізвались з усіх боків троїстою луною: віват, віват, віват! (Н.-Лев., VII, 1966, 91); І кожний весь в крові, в сльозах його [слов’янина] лице, Троїстая нагайка тіло крає (Л. Укр., І, 1951, 107); Мовчазні дерев’яні мешканці старої хати.. почували себе у новій квартирі з троїстим вікном ніби ніяково (Томч., Готель.., 1960, 252); — Дніпробуд — це проблема троїста,сказав я.Будівництво на порогах Дніпра розв’язує три проблеми будованого соціалістичного господарства. Це — Дніпрельстан, Дніпрокомбінат та Дніпромагістраль (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 89); Вони були троїсті, ті думки: одні про Евеліну, другі про листи у Петербург, треті про Батайля (Рибак, Помилка.., 1940, 282); Троїстий склад пісенного вірша з’являється насамперед у мелодії, причому під третю фразу підходить повторення першого або другого піввірша, а відтак утворюється окрема третя група — силабічна (Муз. праці, 1970, 70); Троїста ланка винищувачів зірвалася з аеродрому й пішла в молочну млу (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 87); // Укладений трьома державами, сторонами. В 1882 р. був укладений воєнний союз між Німеччиною, Австро-Угорщиною й Італією, який дістав назву Троїстого союзу (Нова іст., 1957, ,29).

Трої́ста музи́ка; Трої́сті музи́ки — український народний ансамбль, який складається з трьох музичних інструментів, найчастіше з скрипки, бубна та цимбалів. Троїста музика гра, що є духу (Кв.-Осн., II, 1956, 30); По обіді на вулиці вдарили троїсті музики (Н.-Лев., II, 1956, 277); Музики сиділи на дубовій лаві на покуті, під образами. Музика троїста: широкі, схожі на цитру, гуцульські цимбали, скрипка, великий бубон, по-тутешньому — бас (Мас., Під небом.., 1961, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 280.