ТРУП, ч.
1. род. а. Мертве тіло людини або тварини. Треба було оглянути місце, оглянути трупа, переслухати свідків… (Фр., І, 1955, 111); Козак Мітла, тримаючи за повідки коня, ходив по долині між трупами і шукав свого побратима Півня (Панч, Гомон. Україна, 1954, 407); Кулі били в труп клячі, шматували її шию і спину, трощили кістки (Загреб., Шепіт, 1966, 130); * Образно. Дивлячись.. на сірий труп міста, я не міг уявити собі тої страшної ночі, коли земля у грізнім гніві так легко струснула з себе величний город (Коцюб., II, 1955, 401); * У порівн. Кругом тебе простяглася Трупом бездиханним Помарнілая пустиня (Шевч., II, 1963, 234); Олеся лежала, як труп (Н.-Лев., III, 1956, 162).
◊ По тру́пах (че́рез тру́пи) чиїх (чиї) ки́датися (іти́, ри́нути, лі́зти і т. ін.) — не шкодуючи життя багатьох, просуватися до якоїсь мети. Ворог не шкодував нічого. Він кидався в атаки буквально по власних трупах і докотився до артилерії (Довж., І, 1958, 285); Ідуть братам на допомогу брати по трупах ворогів (Сос., II, 1958, 487); Че́рез мій труп — форма категоричного протесту проти якихось передбачуваних дій. Розлючений учений, пом’ятий, у роздертому костюмі, без капелюха, вирвав у козака гвинтівку й, кинувши її картинним жестом додолу, з криком «через мій труп» упав на землю перед ворітьми (Довж., І, 1958, 451).
2. род. у, збірн. Мертві тіла людей. Побіліла [долина] трупом панським (П. Куліш, Вибр., 1969, 419); Скрізь трупу, як хмизу! Весь день — контратаки, і стогін, і кров… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 264).
◊ Кла́сти (покла́сти) тру́пом див. кла́сти, покла́сти; Тру́пом ляга́ти (лягти́, полягти́, па́дати, упа́сти і т. ін.) — вмирати, гинути (в бою). [2-й запорожець:] Веди нас, Тарасе, куди хочеш, ми трупом ляжем! (К.-Карий, І, 1960, 168); Не марно стільки впало трупом! Ввесь світ поставили ми руба (Сос., І, 1957, 470).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 299.