ТУТЕ́ШНІЙ, я, є. Наявний у даному місці, характерний для даного місця; місцевий. Вона [попадя] ні на хвилину не вгавала: то гудила порядки тутешні, то згадувала губернію і зітхала (Мирний, III, 1954, 193); Розповів він Сахно навіть дещо з тутешніх звичаїв (Смолич, І, 1958, 48); З-за музичного павільйону назустріч їм іде учитель фізики тутешньої школи (Ів., Таємниця, 1959, 90); — Досить глянути ось на цю піщугу, щоб зрозуміти тутешнє хліборобство (Досв., Вибр., 1959, 39); // Який мешкає або працює в даному місці. Пішла слава, що Дратівна Маруся і горда, і пишна; за тутешніх парубків не хоче, а жде собі панича із-за моря (Кв.-Осн., II, 1956, 65); Стежкою підіймаються люди — це чужі, не тутешні йдуть на заробітки в Таврію (Ю. Янов., IV, 1959, 11); — А ви хто? — Садівник тутешній, Мурашко (Гончар, II, 1959, 385).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 329.