ТЮ́КАННЯ1, я, с., розм. Дія за знач. тю́кати1 та звуки, утворювані цією дією. З галасом, тюканням та свистом вони [діти] повискакували з своїх криївок (Коцюб., І, 1955, 272); Здавалося їй, що стрінуть її сміхом, тюканням, будуть гнати й кидати камінням услід (Хотк., II, 1966, 231); Тюкання й вигуки почулись і в інших кінцях лану. — Скільки цієї звірини? (Панч, Гомон. Україна, 1954, 122).
ТЮ́КАННЯ2, я, с., розм. Дія за знач. тю́кати2 та звуки, утворювані цією дією.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 333.