УДА́НИЙ1 (ВДА́НИЙ), а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до уда́ти 3, 4. [Кембль (Придивляється до фігурки):] Ха-ха-ха-ха! Та й здорово ж уданий! Як вилитий наш батько Годвінсон! (Л. Укр., III, 1952, 31).
2. у знач. прикм., рідко. Нещирий, награний. — Добрий день вам, панно Маню! — обізвався я з уданим супокоєм і подав їй руку (Коб., III, 1956, 27); На обличчі Віри Павлівни грала усмішка, не знати тільки, чи удана, чи правдива… (Хотк., І, 1966, 38).
УДА́НИЙ2 (ВДА́НИЙ), а, е, на що, до чого та без додатка, заст., рідко. Здібний. Він до всього вданий (Сл. Тр.); Наш рід не заможний, не кудлатий, як там кажуть, да уданий (Барв., Опов.., 1902, 425); Уданий на зальоти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 384.