УЛО́ВЛЮВАТИ (ВЛО́ВЛЮВАТИ), юю, юєш і рідко УЛОВЛЯ́ТИ (ВЛОВЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УЛОВИ́ТИ (ВЛОВИ́ТИ), уловлю́, уло́виш; мн. уло́влять; док., перех.
1. Сприймати, розпізнавати, помічати що-небудь органами чуттів. Іноді крізь тупотіння копит ухо вловлювало далекий гуркіт грому (Тулуб, Людолови, II, 1957, 409); Платон підставляв вітрові лице і вловлював п’янкі запахи осіннього поля (Зар., На.. світі, 1967, 7); Вухо вже вловляло з далекого краю озера шум водоспаду.. (Сміл., Сад, 1952, 39); З хатніх вікон ясно чути Рудикові, плаче й приказує щось Христя. За вітром не чути слів, не вловити їх… (Кос., Новели, 1962, 152); // Сприймати, осягати розумом або помічати щось підсвідоме, інтуїтивно. Якимсь тільки їй властивим, чуттям, чуттям солдатки уловлювала вона біль Надії (Баш, На.. дорозі, 1967, 14); Після проповіді читали псалми. Даша прислухалася, але не могла вловити змісту (Жур., Вечір.., 1958, 217); Левко вловив у його тоні приховану іронію і ще більше скипів (Цюпа, Назустріч.., 1958, 293).
2. перев. док. Схопити, затримати того, хто тікає, ховається. Дидона вигадала грище, Еней щоб веселіший був, І щоб вертівся з нею ближче, І лиха щоб свого забув: Собі очиці зав’язала І у панаса грати стала, Енея б тілько уловить (Котл., І, 1952, 77); [Пастух:] Тут вирвався якийсь бурлака-волоцюга… Либонь давно ховався тут… і втік. На бога, браття, поможіть вловити (Л. Укр., II, 1951, 203); Вводять побитого польського шпигуна. [Козак:] Вловили, гетьмане. Украв він човна і тікав у плавні (Корн., І, 1955, 231); Юля скинула косинку, зав’язала очі і, простягнувши руки, весь час сміючись, намагалася вловити його [Отто] (Тют., Вир, 1964, 458).
3. перев. док. Схопити що-небудь на льоту. Листя ж ми руками ловим — та куди там уловить! Мов із сміхом кольоровим все воно кружля й летить… (Тич., Зростай.., 1960, 43).
◊ Улови́ти моме́нт — зуміти використати слушний момент для здійснення чого-небудь. Треба вловити момент, коли рибина вперше відчує небезпеку і ніби закам’яніє, спаралізована страхом (Кол., Терен.., 1959, 38).
4. перев. док. Схопити або піймати в пастку, яму яку-небудь живу істоту як здобич або з якоюсь іншою метою. Веде його [кота] лисичка до своєї хати, — так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе (Укр.. казки, 1951, 34); Уловив [Вася] і терпеливо, ласкаво навчив дикувате пташеня усяким штуковинам (Ковінька, Кутя…, 1960, 28); — Я он того мишастого вловлю, — тицьнув [козак] пучкою на верболіз, де никав чи то турецький, чи козацький неосідланий кінь (Добр., Очак. розмир, 1965, 235).
◊ Улови́ти га́ву — те саме, що Пійма́ти га́ву (див. га́ва). Нетерплячі ступнями міряли землю — дізнатись, по скільки припаде на душу, та одразу й оком накинути, де яка нива: чи солонці, чи вівсюгувата дуже, щоб, як буде нарізка, та не вловити гаву (Головко, II, 1957, 254).
5. перев. док. Витягти, вибрати, дістати що-небудь з води (рибу і т. ін.). З подвір’я, галасуючи, дітвора виносить великий рибальський сак і прямує до річки. — Мамо, і я побіжу з ними, — прохає Ксеня. — Може, щось і вловимо на вечерю (Стельмах, І, 1962, 517); Повернувшись з школи, він сказав таткові, що піде на ставок, може раків уловить (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 140).
6. перев. док. Застати, затримати когось на місці здійснення чого-небудь недозволеного. [Берта:] Тепер місячно, то ми підемо в кущі, візьмемо Августа з собою, та й принесемо в’язочку хмизу. [Стара мати:] Еге, щоб ще лісничий вловив! (Л. Укр., IV, 1954, 213); — Мене раз піп уловив на яблуні (Мик., II, 1957, 191).
◊ Улови́ти на гаря́чому — те саме, що Впійма́ти на гаря́чому (див. гаря́чий). — То у вас книжки? — сідаючи, спромігся [Лодиженко] запитати, неначе вловив [Юсупа Ахмат-Алі].. на гарячому (Ле, Міжгір’я, 1953, 224).
7. спец. Відбирати з якого-небудь середовища певним апаратом, приладом (хімічні продукти, пил тощо); // Виявляти і приймати радіосигнали, виявляти і збирати магнітні хвилі, нагромаджувати сонячну енергію і т. ін.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 431.