Що oзначає слово - "упирати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


УПИРА́ТИ1 (ВПИРА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УПЕ́РТИ (ВПЕ́РТИ), упру́, упре́ш і увіпру́, увіпре́ш, док., перех.

1. Щільно притискати що-небудь одним кінцем, краєм, створюючи опору. Решта [людей] закладала камінням ворота, прикотила колоду.. і уперла її в ворота (Ю. Янов., IV, 1959, 57); // Щільно притискати що-небудь до чогось, маючи його за опору. Згодом зітхає [Любов], становить скриньку долі, підпирає голову руками, а лікті впирає в коліна й задумується (Л. Укр., II, 1951, 48).

Упира́ти (упе́рти) о́чі (по́гляд, зір і т. ін.) у (на) кого — що — спрямовувати очі, погляд на кого-, що-небудь, довго або пильно вдивлятися у когось, щось. — Он, ото Наташка. Середня. Дивіться. Дивіться-бо! — крикнув Колісник, упираючи очі на середню дівчину (Мирний, III, 1954, 272); Мусій неохоче глянув на її постать.. і впер погляд у землю (Перв., Материн.. хліб, 1960, 150).

2. діал. Настійно вказувати на когось, щось як на причину чого-небудь. Якби зломилося колесо, то панотець уже би дав добру науку Іванові.. Упирав би в Івана, що він їхав через ліс навмисне (Март., Тв., 1954, 221).

УПИРА́ТИ2 див. впира́ти1.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 459.