УРОСТА́ТИ1 (ВРОСТА́ТИ), а́є, недок., УРОСТИ́ (ВРОСТИ́), те́, док., діал.
1. чим. Заростати. Стала стежка травкою вростати, Я не стала милого стрівати (Щог., Поезії, 1958, 122); Гори вже ті травою зеленіють, уросли садками густими (Вовчок, І, 1955, 180).
2. З’являтися, виростати. Хто побачить було вербу тую, то кожен спитає, як вона вросла тут сама, поміж дубів величних (Вовчок, І, 1955, 338); На тім місці уросла би квітка біла (Хотк., II, 1966, 121).
УРОСТА́ТИ2 див. вроста́ти1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 481.